«Нам не по кишені море цього року», сказав чоловік і поїхав у відрядження. А вже за день я побачила його фото з пляжу в обіймах з моєю сестрою.
Марічко, та годі! Ти ж розумна жінка, бухгалтер! Порахуйте самі. Ти ж бачиш цифри. Кредит за машину «зїдає» тридцять тисяч гривень. Іпотека сорок. Ремонт на дачі в мами ще двадцятка щомісяця, там дах тече, перекривати треба, інакше хата згниє. Про яке море ти мрієш? Які Мальдіви? Не витягнемо. Будемо хлібом з водою харчуватися?
Олег ходив нашою крихітною кухнею й нервово жестикулював. То відчиняв шафки, то гримів посудом, наливав у склянку воду й одразу виливав назад. Він навіть у очі мені не дивився наче я була податковим ревізором.
Я сиділа за столом, згорбившись, і тихо дивилась на відкрите вікно турагенції на ноутбуці. На екрані манила бірюзова вода, сліпучий пісок і пальми, що схилились над бунгало. Це була не просто картинка. Це була Мрія, яка тримала мене на плаву три останні роки.
Олеже прошепотіла я, ледь стримуючи тремтіння в голосі. А я ж відкладала. Спеціально. Я навіть премію не витрачала. Їжу брала з дому, підробіток шукала вночі водила баланси штукам ООО, поки ти спав. У мене на окремому рахунку лежить триста тисяч гривень. Цього вистачить. Я все порахувала. Машина почекає, дача теж не розсиплеться за два тижні ще шифер тримає. Нам треба відпочити. Ми вже пять років не їздили у повноцінну відпустку! З того часу, як взяли іпотеку. Ти нервуєш через дрібниці. Я на межі нервового зриву вже око смикається. Нам треба побути разом, згадати, що ми чоловік і дружина, а не сусіди по іпотеці.
Тут не лише у грошах річ! гримнув він, і філіжанка в руках здригнулася. У мене на роботі завал! Обєкт! Шеф у люті, не відпустить! Не можу я взяти і поїхати грітись на сонці, коли все горить! Мене звільнять, і тоді твоя Греція коту під хвіст!
Але ти ж сам тиждень тому казав, що вже все здали
Все змінилося! урвав він мене і почервонів. Клієнт нові вимоги поставив! Переробки! Коротше, Марічко. Тема закрита. Цього року ніякого моря. Поїдемо на травневі до мами на дачу, там город допоможемо, грядки, шашлик. Повітря свіже, ліс поряд. Що тобі ще треба?
Я не хочу на дачу до твоєї мами, прошепотіла я, відчуваючи, як гарячі сльози котяться щоками. Я ж там працюю, а не відпочиваю полоти, копати, куховарити на всю родину. Я хочу на море, хочу нічого не робити.
Кого цікавить, що ти хочеш?! гепнув він кулаком об стіл. Егоїстка! Тільки про себе й думаєш! А в мене, до речі, відрядження скоро. Терміново. У Полтаву. Дві неділі. Станцію перевіряти, шеф посилає. Тож стій вдома і не скигли. І грошей з твого «відпускного» рахунку дай мені. На квитки і проживання.
А навіщо? не розуміла я. Фірма ж повинна оплачувати відрядження.
Фірма відшкодує потім. По чеках. А наразі свої треба вкласти. Готель там дорогий, чотири зірочки, представницькі видатки, вечері з партнерами Не буду ж я їсти швидкі макарони перед директором «Нафтогазу». Треба відповідати статусу.
Скільки? ледве спитала я.
Двісті. Двісті тисяч.
Двісті тисяч?! задихнулась я від обурення. Олеже, це ж дві третини моїх заощаджень! Це мої на море!
Я віддам! Коли повернуть! Тобі не шкода для чоловіка? Для сімї?!
Його погляд був такий скривджений, що я відчула сором.
Дійсно. Він працює, їде заради нас. А я тут зі своїми мріями про відпустку.
Я перевела йому гроші. Двісті тисяч гривень. Тремтячими руками натиснула «Відправити».
Я вірила йому. Ми разом 10 років Так, суворий, економний, але надійний. Ніколи суттєво не підводив.
Наступного дня він поїхав.
Я складала його валізу.
Не сумуй, Марічко! сміявся, вдягаючи пальто. Від нього пахло парфумами «Діор Соваж» це я йому на Новий рік подарувала, собі у всьому відмовила. Буду дзвонити, але ж ти розумієш на Полтавщині звязок так собі, дистанції великі, вишки далеко.
Бережи себе, поправила я шарф. Одягайся тепло весна ж примхлива.
Звісно. Я взяв термобілизну.
А плавки й шорти навіщо? запитала я, знайшовши у валізі його пляжні речі.
Олег на мить спіткнувся, але одразу придумав:
В готелі басейн з підігрівом, сауна. Будемо після роботи релаксувати.
Логічно. Я кивнула.
Він пішов з великим сірим чемоданом з моїми грошима й надіями на відпочинок.
Двері захлопнулись і квартира стала ще холоднішою й порожньою.
Я ходила на роботу на автоматі. Ввечері змерзла поверталась у порожню квартиру, розігрівала вечерю, дивилась серіали про красиве життя, гарних жінок у гарних сукнях.
Самотньо було, до болю.
Я вирішила подзвонити сестрі Ярині.
Ярина повна моя протилежність. Я невисока, темна, тиха, бухгалтерка. Вона яскрава блондинка, модель, “інфлюенсерка”, мандрує, вічно у вечірках. Вона на пять років молодша, але завжди живе на всі сто.
Ми ніколи не були надто близькі, але все ж рідна кров. Я любила її, допомагала грошима на навчання, витягувала з халеп.
Додаю її номер.
Абонент тимчасово недоступний або поза зоною.
Дивно Зазвичай Ярина на звязку, сторіз викладає щохвилини: «Їм салат», «У таксі», «Нова помада».
Я зайшла у її соцмережі. Останній пост тиждень тому (якраз у день відїзду Олега).
Фото валізи (рожевої, гламурної). Підпис: «Готуюсь до подорожі мрії! Вгадайте куди? Підказка: там гаряче! #Trip #Dream #Secret»
Ну, полетіла десь. Молодість.
Минув тиждень.
Олег дзвонив рідко раз на два дні: “Занятий, нараду маю, звязок поганий”.
Голос був якийсь не такий веселий, радісний, зовсім не втомлений. І на фоні щось шуміло. Не гул офісу, не свист вітру, а плавний ритмічний шурхіт.
Шум прибою?
І ледь чутна латино-музика.
Олеже, а що то за музика? Ти де?
Це радіо в авто! Їдемо на станцію, водій шансона слухає!
А шум?
Так дощ, коротше води багато! Все, Марічко, звязок пропадає!
Пік-пік-пік.
У пятницю заснути не могла. Тривога роздирала.
Сиділа на кухні з холодним чаєм, безцільно гортала стрічку новин у забороненій соцмережі (через VPN, звісно).
Скрол. Раптом
Відмітка у верхній частині екрану. Промайнуло: «Ярина Корнієнко позначила вас на фото».
Аж серце стиснулося. Ярина?..
Відкриваю повідомлення.
Фото довго вантажилось (інтернет тупив).
Спершу яскраво-синє небо. Далі бірюзова вода. Потім білий пісок.
Люди.
Пляж, той самий що на картинці мрії. Мальдіви. Я впізнала пірс, пальму
На передньому плані у смугастому лежаку лежала Ярина у червоному мініатюрному бікіні, в окулярах, з коктейлем у руці. Засмагла, блискуча.
А поруч з нею
Олег.
У тих самих пляжних шортах.
Мій чоловік Олег.
Який мав бути «у Полтаві, мерзнути на станції».
Його обійми, його усмішка як тієї людини, яку я знала колись, коли любив мене. Як кіт на сметану, так і він дивиться на Ярину.
Підпис: «Щастя любить тишу Але не можу не поділитись! Мій коханий влаштував мені казку! Мій тигр, мій герой! Дякую за рай! #Maldives #Love #MyMan #SisterSorryNotSorry».
І я тегнута. Просто на обличчі Олега.
Випадково? Ні. Спеціально щоб добити. Щоб показати: “Я краща. Я молодша. Я красивіша. А ти домашня курка, що платить за наш відпочинок”.
Я дивилась на екран, у вухах шуміло.
Мій чоловік. І моя сестра.
На мої гроші.
Ті самі двісті тисяч (а можливо, він ще позичив), які я збирала три роки, відмовляючи собі в усьому.
Вони вкрали мою мрію. Мій спокій.
«Ти не заслуговуєш на відпустку сиди вдома».
«Егоїстка».
«Грошей немає».
Слова Олега луною дзвеніли в голові.
Мене почало трясти. Спочатку дрібно, потім аж зуби стукали.
Я побігла у ванну, мене знудило.
Умилася льодяною водою. Подивилась у дзеркало.
На мене дивилась жінка з сірим обличчям і червоними очима. Моя молодість залишилась там на Мальдівах, з Яриною.
Я повернулась до ноутбука. Руки тремтіли, голова стала холодною і ясною.
Я зробила скріншот. Ще один. Зберегла фото.
Зняла відео з екрану де Олег носить Ярину на руках у воду, шампанським у бізнес-класі.
Відкрила онлайн-банк.
Перевірила кредити машина записана на мене. Борг 800 тис. грн. Він платив, але боржник я.
Іпотека спільна, титульний боржник він, я співпозичальниця.
Карта, на яку я переказала 200 тисяч Нуль. Гроші списано на турагентство.
Я сиділа у темній кухні й плакала в подушку.
В ту ніч померла наївна Марічка, яка вірила у любов.
Народилася інша холодна і рішуча.
Вранці я прокинулась іншою людиною.
Сльози висохли. Лишилась чорна порожнеча і бажання діяти.
Олег забув про одну річ: генеральну довіреність на машину. Він зробив її на мене ще минулого року щоб я могла страхування чи ТО оформити без нього. З правом продажу.
А його «Тойота Ленд Крузер 200» то була гордість!
Я вдягла костюм, шпильки, намалювала яскраву помаду (як Ярина вчила «щоб ворогам на зло»), взяла документи, ключі й поїхала у салон до знайомого.
Привіт, Дімо. Треба терміново продати “Крузак”.
Він тільки свиснув.
Що сталося? Олег знає?
Олег полетів на Мальдіви терміново. Гроші потрібні. Програвся в карти.
Ну, якщо треба швидко даємо 900 тисяч (ринкова була мільйон двісті).
Згода.
За дві години я отримала кеш. Я відчула вагу справедливості.
Поїхала в банк. Погасила кредит. За інше свій рахунок (я залишила дівоче прізвище після шлюбу).
Потім додому.
Замовила вантажне таксі.
Зібрала всі речі Олега: костюми, дорогі спінінги, приставку, ноутбук, навіть улюблену чашку.
Курєрові адресу мами.
Нехай повертається додому, у село.
Далі слюсар.
Замки міняйте. Найдорожчі.
Крадуть? співчутливий погляд.
Коли як Щурі пробрались.
Це ще не все.
Я знала пароль до його пошти. Знайшла лист з бронюванням: ваучери, квитки, резервація готелю на Мальдівах.
Я подзвонила в готель (англійська не проблема):
Good evening. Here is Mrs. Marichka Bondarenko. My husband booked a room with a stolen company card. I am company accountant and have just blocked that payment, sent request to police and Interpol. You have to evict the guests instantly
Менеджер завмер.
Oh, well check, madam!
Check. And tell them: “Freebie is over. Marichka”.
За годину відмовлено у списанні коштів (готель намагався списати аванс).
За годину дзвінки:
Олег: «Марічко, що ти зробила?! Карта не працює! Нас виганяють із готелю! Вимагають готівку! У мене немає ні копійки!»
Олег: «Візьми слухавку! На пляжі з валізами! Ярина плаче!»
Ярина: «Марічко, це не те, що ти думаєш! Просто випадково! Ми не спали разом! Не ганьби нас! Перешли грошей на катер до аеропорту!»
Олег: «Яка машина? Діма сказав ти продала?! Ти з глузду зїхала?! Це моє авто! Я тобі покажу, як повернуся!»
Я читала і сміялась крізь сльози.
Я надіслала одне фото той самий скріншот з пляжу.
«Насолоджуйтесь тишею. До Сургута пішки. Машина продана по довіреності. Гроші пішли на “сімейні справи” (моральну компенсацію). Всі речі у мами. Замки змінено. Судова заборона. Па-па».
Олег повернувся через три дні у боргах, обпечений, без копійки.
Ламався у двері:
Відкрий! Я тебе засуджу!
Це іпотечна квартира, я подала на розподіл, озвалась я через «Гардіан». Твоя частка це борг банку. Судове забезпечення, житимеш у мами. Поліція поруч сусід Михайло.
Йди з двору, сказав Михайло. Чи на 15 діб закрию.
Він плюнув і пішов.
Розлучення було важке.
Машину він намагався повернути: суд, крики.
Суддя:
Довіреність дійсна? Так. Повноваження були? Так. Кошти на погашення кредиту. Решта на сімейні потреби.
Алібі чеки з супермаркету й аптеки, що я приклала.
З Яриною не спілкуюсь. Батьки намагалися мирити.
Марічко, це ж Яринка, вона ще дитина, Олег спокусив
Для мене більше нема сестри.
Ярина, до речі, кинула Олега відразу після повернення. «Бідний чоловік мені не потрібен». Тепер у неї новий кавалер у Дубаї.
Я ж
Я взяла ті ж двісті тисяч плюс купу з машини і купила тур.
На Мальдіви. Той самий готель. В сусідньому бунгало, з власним басейном.
Одна.
Я сиджу під пальмою, пю коктейль, вдихаю солоний вітер.
Так, ця вода і правда лікує.
Я вільна. І більше ніколи не віддам своє право на мрію в чужі руки.
Я заслуговую на відпустку, на щастя, на життя.
У цьому світі нам ніхто нічого не винен окрім нас самих. Тільки ми самі здатні стати на захист власних мрій і поваги до себе.
