На військовій кафедрі у нас викладала одна докторка. Все життя вона пропрацювала в обласній дитячій лікарні у Львові. Одного разу вона поділилася дуже цікавою історією. Її власні діти перехворіли майже всіма інфекційними хворобами, хоча вона сама лікар за професією. Та й взагалі без кінця підхоплювали якісь віруси, так, що лікарка просто втомилась їх лікувати. При цьому діти були життєрадісні, балакучі, веселі.
Звичайно, вона завжди дотримувалася правил гігієни: коли приходила додому, спершу йшла до душу, міняла одяг, старанно мила руки. Проте діти все одно хворіли саме тими недугами, від яких вона лікувала інших малюків. І якщо траплявся особливо важкий випадок малеча хворіла майже відразу. Ні полівітаміни, ні загартовування не допомагали, тому лікарка мама Юля остаточно зневірилась.
Одного разу, страшенно виснажена після зміни, Юля мала справу зі складним випадком. Дорогою додому у неї зявився страх знову принесе щось дітям. Вона відчула просто фізичне небажання одразу повертатись додому. І несподівано купила квиток у кіно на вечірній сеанс тоді у кінотеатрі Київ показували нову частину пригод Ярослава Довбуша. Після фільму Юля повернулася додому з дивним відчуттям полегшення та романтичного піднесення. Зауважила, що діти здорові, веселі, бігають по хаті, ні про яку хворобу і мови не було.
Іншого разу вона вирішила після роботи заїхати до подруги Олени попити чаю, посміятись з останніх анекдотів та випити львівської кави з печивом. Діти і після цього залишилися цілком здорові й бадьорі.
Поступово у Юлі виробилася звичка: не поспішати одразу після складного робочого дня додому, навіть якщо дуже втомилася, а пройтися через сквер на площі Ринок. Там стояв гарний фонтан, садили квіти, і завжди було людно. Юля любила трохи посидіти на лавочці, дихати свіжим повітрям, спостерігати за людьми, за тим, як бігають діти й сміються студенти. І тільки після такої короткої прогулянки спокійно йшла додому, де її чекали діти.
З того часу жодна хвороба не потрапила у її дім. І тоді Юля зробила свій власний висновок: справа не стільки в мікробах. Головне інформація, настрій, з яким ти повертаєшся до своїх рідних. Вона вирішила, що саме погана енергія й пригнічений стан можуть несвідомо впливати на близьких, навіть якщо нічого не розповідаєш.
Відтоді вона завжди намагається змінити обстановку після складного дня пройтися парком, випити кави, подивитись цікавий фільм, словом, перемикнутись на щось приємне. Тільки тоді повертається до своїх дітлахів. Як саме це працює, хай зясовують вчені, але вона переконалась це справді допомагає. Зрозумів я після цієї розповіді перш ніж повертатися до тих, кого любиш, варто спершу зняти з себе тягар важкого дня. Бо ми можемо передати рідним щось невидиме, навіть не підозрюючи. Оце і є справжній секрет домашнього затишку.
