Минають роки, а я й досі згадую, як наш єдиний син приголомшив нас новиною: «Хочу одружитися!» сказав. Щойно йому виповнилося двадцять два, і зізнатися, це було трохи несподівано. Але ми з чоловіком не стали заперечувати адже й самі були молодими, коли стали сімєю: Віктору якраз сповнилося двадцять два, а я тоді й девятнадцяти не мала. То, мабуть, доля така
Й наречена нам до душі припала Настуня. Вони з Віктором разом в університеті навчалися на одній спеціальності. Тож коли зрозуміли, що діти вже все для себе вирішили, почали готуватися до свята. Бо ж Віктор наш єдиний, й весілля має бути як годиться!
Звісно, домовилися ми з чоловіком завітати до її рідних. Про Настуню знали мало бачили кілька разів біля сина, знали лише, що з мамою у невеличкому селі поблизу Львова живуть. Тож ми зібралися, попередили її матір про наш приїзд, накупили гостинців: чоловік купив гарний букет, я спекла свіжий медівник і вирушили знайомитися з майбутньою родиною.
Як зараз памятаю, щойно підїхали до їхнього двору, нас вразила чистота та порядок клумби доглянуті, хата хоч і старенька, але світла, по-українськи затишна й чистенька.
На порозі нас зустріла пані Олена майбутня сваха. Гарна жіночка, доброзичлива, відразу приязно запросила до хати. На столі вже чекали страви: пампушки, борщ, голубці, духмяна узвар. Одразу бачила готувалася з душею. Так ми гарно й посиділи, говорили про життя, родину, молодість… Олена здалася нам жінкою мудрою й щирою. Та коли мова зайшла про весілля, пані Олена засмутилася й прямо сказала грошей на весілля в неї нема. В ту ж мить бачила, як почервоніла Настуня. Віктор теж ніяково опустив очі він мріяв про гарне свято не для себе, а для коханої, бо знав, як вона його хоче.
Ми з чоловіком вирішили не відступати. Всю організацію й витрати взяли на себе, замість того, щоб відмовитися від задуму. Пообіцяли дітям буде їм весілля, а там далі життя підкаже. Сваху попросили гостей своїх обирайте тих, кого вважаєте рідними, люди не приходять з порожніми руками: все, що принесуть у конвертах, і піде на оплату столів у ресторані.
Олена довго вагалася, та ми зуміли її переконати не втрачаймо радість дітей.
За кілька днів до весілля це була середа несподівано у двері хтось постукав. Відчиняю стоїть пані Олена. Запросили її на чай, але вона довго не знала, як почати розмову, а потім дістала білий конверт а там купюри. Як виявилося, вона взяла кредит у банку, аби допомогти з витратами на весілля. Ми просили віддати гроші банку, не хотіли, щоб вона влізала у борги: бачили ж, як скромно живуть вони з дочкою. Але Олена стояла на своєму мовляв, уже вирішила, так совість велить.
Свято вдалося на славу: гучне, веселе, душевне. Молодята були щасливі. І ось що цікаво на самому весіллі Олена розквітла! Вишукана сукня, красива зачіска, усмішка не впізнати було, ніби помолодшала на десять років! Гості дивувалися її красі, а найбільше мій брат Василь. Йому тоді було сорок шість, вже десять років працював у Польщі, самотній після розлучення. Оце ж приїхав лише на весілля племінника і не міг очей звести з Олени.
Після свята Василь зізнався хоче лишитися ще на трохи, мовляв, справи є. А я й здогадалася, чому. Минуло трохи часу, і у наступну неділю ми вже знову збиралися в село тепер Василь сватав пані Олену! Вони знайшли спільну мову, покохали одне одного і склали долю разом. Незабаром повінчалися й перебралися удвох до Польщі.
Ось так, доля поєднала наші родини. Тепер моя сваха і справді стала мені родичкою по крові і я щиро тішуся, що добра людина, як Олена, нарешті зустріла своє щастя.
