**Не розчаровуй мене**
Батько Олександри був дуже строгим. Навіть мама його боялася — слово зайве поперек сказати не наважувалася. А от з чужими дітьми поводився по-іншому: усміхався, говорив ласкаво. А на них із мамою лише гарчав. І Сашка довго не розуміла, чому батько не любить її. Розгадку дізналася лише у старших класах.
У школі вона старанно вчилася, щоб батько не лаяв зайвий раз, щоб йому догодити. Ще з шостого класу мріяла — здати ЗНО на високі бали та вступити до університету у Львові.
Коли в гості приходили родичі чи знайомі, завжди хвалили красуню-дочку й питали, ким вона хоче стати, куди планує вступати.
Олександра боязко дивилася на батька й відповідала, що ще не вирішила. Про мрію мовчала.
— Одинадцять років навчатиметься — і годі. Не збираюсь до пенсії утримувати. Здорова, як бик — нехай іде працювати. Усі хочуть бути вченими, керівниками, а хто ж робитиме справжню роботу? — вирішив за доньку батько.
— Та годі тобі, Петре. Не слухай його. Сашка розумна дівчина, на одні п’ятірки вчиться. З такими оцінками за прилавком стояти й ковбасу важити? Тепер час такий — без освіти нікуди, — заспокоюючи, говорила мати.
Та батько й слухати не хотів.
— Не верзи дурниці, — буркнув він, кинувши на дружину гострий погляд. — Нащо дівці освіта? Щоб борщ варити й підлогу мити? Народить і без диплома. Від знань лише клопіт. Ось тобі, наприклад, що твоя освіта дала?
Мати стискалася під його поглядом, а батько говорив і говорив. Гості ніяковіли, але не втручалися.
Тому й мовчала Олександра, нікому не розповідала про мрії. Але коли отримала високі бали на ЗНО, вирішила оголосити — їде до Львова. Вона ж уже доросла, сама може приймати рішення. Ніхто її не утримає, і на шиї в батька сидіти не збирається. Доведе йому, на що здатна. І зовсім його не боїться. Так думала вона, рішуче йдучи додому, притискуючи до грудей атестат із блискучими оцінками.
Побачивши похмуре обличчя батька, рішучість зникла. Та все ж вона сказала: хоче вступати до Львова.
— Нікуди ти не поїдеш, зрозуміла? Годував, одягав — тепер допомагатимеш нам із матір’ю у старості. Не потрібна тобі та освіта. — Він звично глянув на дружину. Та опустила очі.
— Нікуди не поїдеш! — Батько вдарив кулаком по столу, аж миски підстрибнули.
— А ти її не захищай. У самої рильце в пуху. — Він знову кинув погляд на матір. — Пам’ятаєш, чим твоє навчання закінчилося? Дякуватимеш мені до гробу, що взяв тебе за дружину, врятував твою репутацію, виростив цю невдячну…
— Петре, не при доньці, — благала мати.
— Чому це? Нехай знає правду. Доросла вже. Може, урок винесе, не повторить твоїх помилок. Хоча… — Він махнув рукою. — Яблуко від яблуні недалеко падає.
— Мамо… — Олександра крізь сльози дивилася на неї.
— Піде працювати, я сказав. — Батько шумно відхлипнув юшку.
Олександра вибігла з кухні. Коли батько пішов, мати зайшла до неї в кімнату.
— Мам, за що він так зі мною? — спитала вона крізь сльози.
Тоді мати й розповіла всю правду.
— Тепер я знаю, чому він мене не любить, чому не відпускає навчатися. А знаєш? Я навіть рада, що він не мій рідний батько, — прошепотіла Олександра, витираючи сльози.
— Спробую ще раз із ним поговорити. Тримай. — Мати простягнула їй згорнуті купюри. — Небагато, але на перший час вистачить. Сховай зібіж, щоб не знайшов. Копила потихеньку. Не обіцяю, що зможу допомагати далі — він кожну копійку перевіряє.
— Дякую, мамо. Я щось придумаю. Але ж він тебе вб’є… — Олександра з жахом дивилася на матір.
— Не вб’є. Покричить, може, вдарить раз-другий. Має право. А ти їдь у свій Львів, вчись — і не підведи мене.
Олександра обняла матір, а через три дні, коли батько був на роботі, виїхала з дому.
В університеті вступила, отримала гуртожиток. Але мамині гроші швидко закінчилися, і Олександра влаштувалася прибиральницею у сусідній офіс. Працювала ввечері, коли нікого не було.
У кімнаті вона жила з Маріанною — гарною, жвавою дівчиною. Та не сиділа за книжками, як Олександра, а гуляла й розважалася. Був у неї чоловік, Орест, на п’ятнадцять років старший.
— Нащо тобі такий старий? Він же, напевно, одружений? — якось спитала Олександра.
— Багато ти розумієш. Так, одружений, та й старший, але в нього є гроші. А що взяти з бідного студента? Гадаєш, звідки в мене нові сукні й дорога косметика? Родина не присилає, у них самих нема. І Орест мені квартиру зняв — завтра переїжджаю. Допоможеш?
— Так, звісно, — погодилася Олександра.
Квартира виявилася просторою, з гарним ремонтом. Тепер Олександра часто ноКоли через кілька років Олександра повернулася до рідного міста на машині, яку купила сама, вона нарешті зрозуміла — найголовніше не те, чи приймає її батько, а те, що вона змогла стати сильною, незалежною і жити так, як мріяла.
