Не змогли ви дітей виростити як слід. Ось у Сашка Микита
Настя ще з дитинства не розуміла, чому мати почала ставитися до неї суворіше. Ще недавно все було інакше: матір часто ставила Настю за приклад її старшому братові, хвалила, підбадьорювала.
Жили вони по-селянськи скромно, але глибокої нужди не знали. Все необхідне на життя було, а на щось велике сімя економила роками. І машина була, старенька «Запорожець», самотужки ремонтував батько, як ламалась.
Брат Олександр після школи вступив у Київ, мріяв про столицю, освіту, перспективи. Грошей на нього пішло чимало навчання, гуртожиток, харчування, дорога Настя бачила, як батьки викручуються, рахують кожну копійку. А їй незабаром теж вступати, адже з братом між ними різниця всього два роки.
Ще одну студентку у Києві не потягнемо, зітхала мати. Вступай у нашому місті, тут теж є добрий університет.
Настя вступила у рідному місті, відразу почала підробляти. Спершу курєром по вихідних, потім офіціанткою в невеликому кафе поруч з домом. Вчилася на держзамовленні, на одяг та дрібні потреби заробляла сама. Бувало, і продуктів додому купувала.
Молодчина, доню. І вдома допоможеш, і сама на себе надійся. А от Сашко не встигає підробляти, навантаження в нього велике, столиця таки.
Я теж стомлююсь, пишу курсову ночами.
Це не так, Настю, вдома то ж і легше.
Брат отримав диплом і лишився у Києві. Роботу знайти таку, як хотів, довго не міг вимоги високі, зарплати малі, через що батьки і далі підтримували матеріально.
Йому треба закріпитися, все налагодиться, виправдовувала мати.
Згодом брат одружився дівчина була донькою директора фірми. Дитина народилася несподівано. Батьки нареченої купили їм квартиру, тесть просунув по службі, і зарплату збільшив. Справи пішли у брата вгору, батьки видихнули з полегшенням.
Настя теж вийшла заміж, не за чиновника й не за бізнесмена, а за хлопця простого, трудягу. На квартиру заробляли разом, хоча і не в Києві. Дочка народилася, потім хлопчики-близнюки. Другу дитину чекали, а тут і третя стала подарунком долі. Було непросто, та не скаржилися. Дітей ростили, до школи готували.
На тридцять пяту річницю подружнього життя батьки вирішили вперше відсвяткувати, бо двадцять пяту і тридцяту не відзначили не було зайвих гривень.
Брат приїхав із сином, невістка занята, але презент прислала сертифікат на побутову техніку з порадою купити посудомийну машину. Вибрали, встановили, мати всім гостям хвалилася: «Після святкування мити нічого не треба, машина впорається».
Подарунок від Настиної родини путівка для двох у санаторій загубився на тлі овацій новій посудомийці. Хоча коштувала поїздка дорожче, але не сприйнялася як щось значуще.
Після подорожі батьки подякували Насті, але зауважили, що витратила гроші нерозумно. Мовляв, відпочинок пройшов і згас, а посудомийка ще служитиме.
А далі мати щоразу тягнула свою улюблену пісню про успішного Сашка: у столиці живе, чоловік, карєра, квартира, дружина, дитина все до ладу. Одна дитина, а не гурт на голові. Для чого було народжувати трьох? Їх вчити треба! Всі нині добре, а далі як?
В Олександра квартира сучасна: пилосос сам пиль прибирає, світло самостійно вмикається, їжу привозять, ще й домробітниця у них.
Мамо, я все вмію сама. Чоловік і діти допомагають.
А у Сашка
А у брата
Час минав, діти Насті виросли. Київські університети ніхто не штурмував, але всі здобули вищу освіту у рідному місці. І тут мати дочку «підколола»:
Не вийшло у вас нормально дітей виховати. Ось у Сашка он Микита
Мамо, наші діти добрі, сумлінні. Про Микиту ти не все знаєш ми були в гостях, не те воно там, що здається.
Не вигадуй, бач, нічого з тебе не вийшло, то й з дітей не вийде. Біднота!
Так, мамо, нічого. Гарна робота не в Києві. Успішний чоловік не твого розливу. Діти з червоними дипломами не зі столиці.
Квартира з ремонтом, тільки що домробітниці нема. І пилосос звичайний, і вимикачі теж класичні.
Допомагаємо тобі, але не так, як у брата. Олександр і гривні вам на ліки не надішле витрати великі!
Він же став людиною! А ти ніхто!
Якось Олександр приїхав із Києва згодом назавжди. Дружина подала на розлучення, тесть вигнав з роботи, з Микитою проблеми великі стали. В рідному місті роботу за фахом знайти не зміг зарплата як сльози порівняно зі столицею.
Настю, ми вирішили синові треба бізнес відкривати. Він готовий. Не ж бо працювати простим інженером після київських обємів, сказала якось мати.
Вирішили то й дійте.
Від тебе лише дрібниця гроші, кредит. Вам і так нічого не треба, бо ж не в Києві.
Сашко вже теж не у Києві. Час на землю сходити.
Ти нічого не потребуєш, а йому треба
Ми допомагаємо своїм дітям і вам не забуваємо. Грошей і так обмаль, машину плануємо міняти
Машина зачекає, для Сашка важливіше.
Все життя Сашко був важливіший. Як поїхав у столицю так і почалося. Ви мені й тут не помагали.
Хата мамина пішла на навчання і життя брата, бо вибився у люди. Дідова хата пішла на авто для Сашка київській людині треба ж машину.
Я тоді у вас гроші у борг просила на коляску для близнюків. Ви відмовили! Думали, ми у брата зупинялися в Києві? Ні, готель знімали, бо невістка нас не дуже любила. Бо ми з провінції.
Уже Олександр розлучений і без квартири. І машини немає Микита розбив. Давайте не будемо про його біди, мова не про те.
Ні, мамо, робота тут є, зарплати пристойні. Та для нього мізер. Для нас то добре, а йому йти не хоче.
Що я йому можу? Копійки? Гроші на бізнес, потім на квартиру, на машину? Не личить людині з такими амбіціями просити у бідної сестри, яка навіть людиною не стала.
Як ти зі мною розмовляєш?!
Не переймайтеся. Я нарешті зрозуміла: тільки брат став людиною. Тепер житиме з вами нехай і допомагає.
Ти нас змушуєш квартиру продавати! Розумієш, що ти робиш?
Не забудьте купити собі хоча б кімнату.
Так і сталось: батьки свою простору двійку продали, взяли стару однокімнатну. Решта грошей пішли братові Олександр знову подався до Києва. Багатшу долю ловити.
А бізнесу не склалося, зате для мами Олександр знову став «людиною». Вона й далі дорікала Насті, просила грошей на ремонт нової квартири. Настя допомогла грішми трохи, але в ремонті відмовила:
Знаю, що квартира дістанеться братові. То хай він і приводить до ладу власне майбутнє.
Гроші у брата закінчилися, він знову повернувся до батьків. Життя в однокімнатній ліжко-розкладачка на кухні Великим став, «в людях побував». А виявилося, не на того робили ставку «прогоріли», за нашим, українським, кажучи.
А як ви думаєте, чи праві були батьки? Напишіть свої думки, вподобайте, якщо вам знайома така історія.
