Рішення дозріло несподівано
Марійка з матір’ю жили самі. Скільки дівчинка себе пам’ятала, батька ніколи не бачила. У дитинстві навіть не цікавилася, хто він і де. Тепер вона думала, що він був «льотчик-герой». У них з матір’ю не було родичів, бо мати з шести років виховувалася в дитячому будинку.
Мати не встигла розповісти Марійці про свої стосунки з батьком. Він, схоже, навіть не був її чоловіком, а тепер і спитати вже ні в кого.
Життя в дитбудинку
У тринадцять років Марійка пережила справжній шок і горе — померла її мати, серце було слабке. Донька часто бачила, як вона трималася за груди й кривилася.
— А я навіть не розуміла, що у мами боляче серце і це серйозно, — зізнавалася собі Марійка. — Думала, що, як завжди, пройде, і мама знову буде веселою.
Але Марійка залишилася сама. Зламалися матерні крила, що захищали її від жорстокого світу. І довелося їй рано дорослішати. Потрапила вона до дитбудинку.
Там вона натерпілася. Особливо страшно було вночі — їхні спальні ніхто не охороняв. Діти були жорстокі: ображали, билися. Хоча Марійка намагалася бути непомітною, їй і так діставалося від старших.
Зовні вона була некрасивою, і це їй давалося важко. У тринадцять років вона виглядала на десять, була худуща, з кирпатим носом і веснянками. Але навчання в школі давалося їй легко.
Нова сім’я
У дитбудинку вона пробула недовго, близько року, але цей час здався їй нескінченним. У матері Марійки була подруга з дитбудинку — Оксана. Ось ця добра душа не дала дівчинці залишитися сиротою.
— Скажіть, як можна оформити опіку над Марійкою? — запитала Оксана директора, коли приїхала з чоловіком Тарасом до дитбудинку.
Директор уважно подивилася на них і, схоже, схвалила їхній вигляд. Потім попросила документи.
— Ви раніше знали дівчинку чи її матір?
— З Марійкою — ні, а з її матір’ю ми виховувалися в одному дитбудинку, — відповіла Оксана, а чоловік кивнув. — Нещодавно дізналася, що вона померла, і знайшла її доньку.
Директор розповіла все детально, і незабаром, оформивши документи, Оксана з Тарасом забрали Марійку до себе. У них була своя сім’я: Андрій, майже шістнадцятирічний, і дванадцятирічна Настя. Марійка з перших днів намагалася з ними подружитися, але безуспішно. Вони не приймали її за свою, тим більше ревнували Оксану до неї. Адже вона — їхня мати, а тут з’явилася якась чужа дівчинка, до якої батьки ставилися з теплотою.
Коли Марійка щось питала в Андрія, він мовчки розвертався й ішов у свою кімнату. Настя теж не спілкувалася, а якщо матері не було поруч, показувала язика й кривлялася.
— Може, я сама винувата, що не можу з ними подружитися. Все через те, що я некрасива, — тихо страждала Марійка, дивлячись на себе в дзеркало. — Справжня потвора: маленькі очі, веснянки. Хто таке полюбить?
Насправді вона була не такою вже й страшною. Підлітковий вік, звісно, залишав сліди, але вона дуже засмучувалася, коли дивилася на Настю. Та була симпатичною, з кучерями, про які так мріяла Марійка, а в неї самі русяві прядки.
Діти були спокійними і не створювали проблем
Марійка відчувала, що Оксана намагається любити її, ставиться з добротою й ніжністю, як могла. Хоча часу на неї залишалося мало. Вони з Тарасом постійно були зайняті — у них була невелика агенція нерухомості, тому крутилися, як білки в колесі. На дітей часу залишалося небагато. Їм пощастило, що діти були спокійними й не створювали зайвих проблем.
— Як добре, що наші діти прийняли Марійку, — іноді говорила Оксана чоловікові, і той погоджувався.
— Так, а буває й гірше, коли діти не знаходять спільної мови, — відповідав Тарас.
Так думали батьки, бо не вникали у відносини між дітьми. Здавалося, все було добре. Марійка ніколи не скаржилася, рідні діти теж мовчали. Але в кожному з них кипіли свої пристрасті.
Переживання
Саме в тринадцять років Марійці довелося дорослішати й усвідомлювати, що життя — не мед.
— У мене більше немає тої теплої турботи, яку дарувала мама. Вона пішла, і я більше не чую її ніжних слів, щоб наділа шапку чи тепліше вбралася взимку. Мама більше не хвилюється, щоб я не застудилася. Я пам’ятаю, як вона читала мені казки вночі. Як же було добре і спокійно поряд із нею. Вона завжди дмухала на подряпане коліно, мазала зел
