Та ніхто їх звідси не гнав, відповідали обом, самі не захотіли лишатись! Хай приїжджають! Ми будемо раді!
Сиди! Нас домa немає! холодно відказав Петро.
Але ж дзвонять! спинилась Оксана, підвівшись із дивана.
Нехай, озвався Петро.
А якщо це хтось важливий? нервово заметушилась Оксана. Може, по справі?
Субота, полудень, відгукнувся Петро. Ти нікого не кликала, я теж нікого не чекаю. І що маємо?
Я лише через вічко вигляну! прошепотіла Оксана.
Сядь! голос його був твердий, мов залізо. Ми невидимі! Хто б не прийшов, нехай топає восвояси!
А ти певний, хто там? Оксана здивовано зиркнула.
Припускаю, тому й прошу, аби ти сіла й перед вікнами не блищала!
Якщо це ті, про кого я думаю так просто вони не підуть! знизала плечима Оксана.
Все залежить, як довго ми не відкриватимемо двері, спокійно мовив Петро. Рано чи пізно підуть.
Ніч у підїзді точно проводити не будуть. Нам із тобою нікуди не треба. Тому сядь, візьми навушники і подивись фільм.
Петре, мама дзвонить, показала екран телефона Оксана.
Значить, твоя тітка із своїм недолугим Івасиком стоять за дверима, підсумував Петро.
А ти звідки знаєш? Оксана аж очі округлила.
Якби там був мій кузен, Петро промовив це слово з таким гидливим акцентом, то дзвонила б моя мама!
Інших варіантів не розглядаєш? уточнила Оксана.
Сусідів я не чекаю. Друзі подзвонили б заздалегідь і запитали, чи можна приходити. Тільки рідня може так дзвінок мучити без краю.
Петре, це Наталя, моя тітонька, з болем сказала Оксана. Мама щойно написала.
Питає, куди нас занесло. Тітка Наталя лишиться в нас, бо має справи в Києві…
Напиши, що у столиці безліч готелів, Петро примружено усміхнувся.
Петре! докірливо вигукнула Оксана. Я так не можу!
Знаю. Петро на хвилину замислився. Напиши, що нас вдома нема, живемо в готелі, бо в квартирі комах травили.
Точно! Оксана швиденько набрала повідомлення.
Вона просить ще два номери: для себе й Івасика, розгублено додала Оксана.
Напиши, грошей немає. Скажи, ми зняли два ліжка в хостелі, й з нами у кімнаті пятнадцять іноземців, задоволено підморгнув Петро.
Мама питає, коли повернемось, Оксана передала телефон чоловікові.
Через тиждень, махнув рукою Петро.
Дзвінки стихли. Полегшено зітхнули ніби гора з серця.
Петре… Мама пише, тітка приїде за тиждень, змучено прошепотіла Оксана.
А нас знову не буде. Петро видихнув довго й тяжко.
Петре, ти розумієш, це не вихід? Ми ж не можемо все життя бігати по чужих квартирах.
А якщо прийдуть в робочий день? Або після роботи підчеку? І твої, і мої родичі мають хист застрибнути в будь-яку щілину.
Так, зітхнув Петро. Чорт його поплутав, що взяли трьохкімнатну?
Ми ж хотіли для великої родини, пошепки сказала Оксана.
Треба нам малюка, серйозно заявив Петро. А може й двох.
Я тобі хіба суперечу? обурилась Оксана. Сама знаю обстежитись треба… Не виходить.
Менше нервів все вийде, переконано сказав Петро. Нас тільки мучать: то твої, то мої! Їх би всіх назад, звідки лізуть! Через них нічого не виходить!
Оксана мовчала, бо Петро казав правду.
Обстеження вони проходили перед весіллям усе було гаразд, сумісність, спадковість, навіть фертильність. Але дітей відклали спочатку працювали, поки на квартиру не назбирали.
На спадщину не розраховували. Перед весіллям обоє жили з мамами в тісних однокімнатках. Сподівались лише на себе.
Пять років тяжкої праці й суворої економії і вони купили простору квартиру.
Будинок старий, ремонт робили з нуля, меблі теж. Але щастя було море!
Новоcілля не встигли відсвяткувати на порозі тітка Наталя з Івасиком. А щоб молоді не зжбурнули їх із порогу приїхала ще й теща.
Ого, у вас тут не тісно, місце є! Не так, як ми з Оксанкою по одному кутку ділили!
Зручно, похвалила тітка Наталя. Мені й Івасику окрема кімната!
В залі не сплять, вороже кинув Петро. Це кімната для відпочинку.
А ми тут як гості, сміється тітка Наталя. Оксано, поясни чоловікові, мені з сином не зручно, він всю ніч хропе!
І взагалі ви ще стіл не накрили!
Ми вас не чекали, розгублено буркнула Оксана.
І холодильник порожній, підтримав дружину Петро.
Так і бути, змилосердилася Наталя. Петре, до магазину, Оксанко на кухню!
Чого зупинилися? примружилась теща. Так гостей не приймають!
А ви не нахабні? вибухнув Петро, але Оксана швидко витягла його в коридор.
Петро, коли зміг відняти руку Оксани від рота, люто вигукнув:
Оксано, тут ніхто нічого не переплутав? Я зараз їх викину всіх до твоєї мами! Як у гості поводьтесь як годиться. А що це таке?
Петре, ну вона проста жінка… З села! Така їй звичка!
Я сільських знаю, а хамство ніде не прийнято! Це воно і є!
Любий, умоляю, давай не будемо з мамою й тіткою сваритися! Потім мені всі нерви вимотають!
А ти ворогом станеш тобі це треба?
Мені байдуже… Якщо так ставляться, не буду помічати і ніколи не побачу. Нехай пропадають не заплачу!
Петро…ну пожалій мене Якщо виженемо, мама мене прокляне! А в мене нікого, крім неї, немає
Це подіяло Петро мовчки пішов у магазин.
Тітка Наталя пробула не три дні, як планувала, а два тижні. Петро вже на другий день почав хапатися за валерянку.
Відїзд святкували з віником, шваброю три дні відмивали квартиру.
А потім… прийшов його кузен.
Брате, я до тебе ненадовго, обійняв Петро брата Дмитра. Треба справи порішати, і додому!
А ти один не можеш? спитав Петро.
Та ти що! У мене ж родина! Сам у місто, а їх у селі лишити? Думай головою! сміявся Дмитро. А якщо пригоди? А жінка мене контролювати буде!
Тому й дітей приволік? скривився Петро.
Аде ж їх залишу? Відпочинуть, порозважаються. Давай, як молоді, місто розтрясемо!
Дмитре! верескнула дружина Світлана. Я тобі зараз так розтрясу…
Через годину Оксана лежала з головним болем.
Діти носились по квартирі, Світлана кричала інакше не вміла.
А Дмитро рвався «запалювати» у центр, і дружина ще більше зчиняла ґвалт.
Петре, ти ж у мами один син? прошепотіла Оксана, ховаючись у подушку.
Кузен по матері, буркнув Петро. Я так його й кличу.
А попросити його поїхати можна?
Я б із радістю… Але ситуація як з твоєю тіткою. Мати мозок винесе і ще змусить поїсти!
Не встигали оговтатись знову гості за порогом. Тітка Наталя з Івасиком постійно знаходили «справи» у столиці, кузен Дмитро свої. А мами не забували «піклуватися» про дітей. Теща мозок витягувала зятеві, свекруха невістці.
Ця нескінченна нервова карусель руйнувала молоде подружжя.
Про дітей навіть мріяти не доводилось, бо здоровя і душа потерпали. Де тут бути вагітною?
Давай поміняємо квартиру? запропонувала Оксана.
На палату для нервових? сумно пожартував Петро. Нам і так скоро запропонують.
Ні усміхнулась Оксана. Давай на таку саму, лише в іншому районі. Переїдемо й нікому не скажемо адресу.
Не надовго вистачить кузен та тітка знайдуть нову сімю, ті все розкажуть! Нас відшукають і розіпнуть!
А може, нам вистачить часу, щоб зачати дитину? з надією мовила Оксана.
Треба і виносити, похитав головою Петро. Ось тоді буде аргумент.
Може, зїжджати з квартири? сумно прошептала Оксана. У друзів можна переховатися?
Маєш на увазі Валерія з Катериною? перепитав Петро.
Ага, кивнула Оксана. У них є кімната.
Але ж у них Тера вівчарка, лукаво усміхнувся Петро. Забула?
Краще з собакою поживу, ніж із родичами! Оксана без сил опустила голову.
Стоп! вигукнув Петро, схопивши телефон.
Валеро, позич Теру!
Друже! Я твій боржник! Ми якраз хочемо на море, а дівчинку лишити ні з ким! Вона чужих не терпить, а вас поважає! Корм, підстилка, іграшки, миски все привезу! Ще й гривень дам!
Привозь! радісно відповів Петро.
До Оксани повернувся щасливим, мов сонце:
Дзвони мамі, нехай тітка завтра приїздить! Я братові скажу хай на тижні завітає!
Ти точно впевнений? здивовано спитала Оксана.
Ми їх раді приймати! душевно мовив Петро. Хто ж винен, що їм наш мешканець не сподобається?
Дмитрові й його сімї вистачило одного «гав», аби перебратися до готелю.
Тітка Наталя вирішила відстояти гостинність.
Замкніть цього звіра! ховалась вона за синочка.
Тітко Наталo, ви жартуєте? усміхнувся Петро. Це ж німецька вівчарка, сорок пять кілограмів чистих мязів! Вона двері винесе!
Чого вона на мене скалиться? здригнувся голос у Наталі.
Не любить чужих, знизала плечима Оксана.
Викиньте її! Не житиму з таким чудовиськом!
Що значить, викиньте? обурився Петро. Це наша дитина поки немає малечі, любимо її! І кидати не збираємось!
Ніколи! твердо додала Оксана.
А мами обурено телефонували: чому не прийняли рідню?
Ми нікого не гнали, відповідали обом, самі не лишилися! Хай приїжджають ми будемо раді!
А собака?
Мамо, ми всім раді!
Та й мами більше не рвались у гості.
За місяць Тера поїхала додому але була готова прилетіти на перший дзвінок.
Не знадобилось. Оксана чекала на двійнят.
