10 травня 2025 року Дорогий щоденнику, Сьогодні знову залишився безсонний, бо в нашій крихітній однокімнатці
Моя донька зніяковіла з нас і не запросила на весілляСьогодні я вирішила поділитися болем, що важить у грудях.
Тату, ти не проти, якби ми на кілька місяців поселились у тебе? невпевнено запитав Юрко батька.
30 листопада. Погода в Києві сірий дощ, вітер виляє по двору, завывает у трубах. Я, Степан Ковальчук
Пан Федір Романенко вийшов на ґанок, підпершися старою деревяною тростиною. Повітря пахло апельсиновими
Моя дружина доглядає за домом, поки я тут з тобою, кохана.Невідомий подзвонив, і я почув голос чоловіка
Зоряно, ти ж не можеш просто вигнати дитину! Вона ще мала, у чужому місті. Ти уявляєш, що може з нею статися?
Ри́жий кіт біжив уздовж платформи, заглядаючи кожному в очі, ніби шукав однуєдину особу. Коли розчарувався
30 листопада 2025 року. Дорога моя колишня дружино! Хоч я й не сподіваюся, що ти колинебудь відкриєш
Деякі старі бабусі важливіші за родину. Мам, я все розумію, але чи так важко було попередити заздалегідь?