ZigZag

«Тату в будинок для літніх: Чи мала б я таке право? Як же дати батька до пансіонату? Ніколи! Не поїду зі свого дому!» — Іван Дмитрович, батько Єлизавети, жбурнув у доньку кухлем, намагаючись влучити, але вона вже звикла вчасно ухилятися. Так далі тривати не могло — Єлизавета розривалася між почуттям провини та страхом за власне життя, оформляючи документи на влаштування тиранічного батька до будинку для літніх людей, згадуючи несолодке дитинство і гірку жіночу долю української доньки, що змушена приймати непрості рішення.

Ще чого видумала? Який пансіонат для літніх людей? Ні за що! Я зі свого дому нікуди не піду!

Без категорії

Як моя свекруха залишилась без квартири: сімейна сага про те, чому ми не повинні утримувати брата чоловіка та його родину, та як я з чоловіком вирішували житлове питання для свекрухи в нашій трикімнатній квартирі, яку купили у стані руїн, доки діти, колишня невістка та нова сім’я братa чоловіка перетворили наше життя на справжній хаос

Як свекруха залишилася без квартири Я навіть не сумніваюся, що нам не обовʼязково утримувати родину мого

Без категорії

010

Десять років працювала кухаркою у сім’ї сина — а вдячності жодної: пенсіонерка-вчителька прожила десять років у дітей, няньчила онука, вела господарство, лишилася без підтримки, але знайшла справжню свободу і щастя в другій пенсії

Ти знаєш, нещодавно зустрічалася з Ольгою Дмитрівною вона колись працювала вчителькою, а зараз пенсіонерка.

Без категорії

012

Після розлучення батьки вигнали доньку з дому Я благала залишити мене, але мама була непохитна: швидко зібрала мої речі у рюкзак, дала трохи грошей і виставила за двері. Наша сім’я була звичайною: тато, мама, я та дідусь Олексій. Колись у нас все було добре, але потім мама перестала дбати про себе, а тато знайшов молодшу жінку. Та жінка чекала дитину від тата, мама ж не змогла пробачити зраду, і батько пішов до коханки. Кожен із батьків почав жити власним життям — але для мене там не знайшлося місця. У той час я навчалася у восьмому класі, і мама привела додому значно молодшого чоловіка. Я протестувала, почала спілкуватися з поганою компанією: спробувала алкоголь, обрізала волосся та пофарбувала його у рожевий. Мамі було байдуже — вона зовсім не цікавилася мною і зрештою вигнала з дому після чергової сварки. Вона сказала: “Ти вже доросла, як і твій тато, я хочу сімейного щастя, тож збирайся й іди до свого батька!”. Я благала її, але вона тільки кидала мої речі до рюкзака й виставила мене на вулицю. Коли я прийшла до батька, він теж не захотів приймати: “Це квартира моєї дружини, і вона не дозволить тобі жити з нами. Повертайся до матері!” Я нічого не знала, що робити, купила квиток на потяг і поїхала до маленького містечка на півночі України. Там закінчила технікум і стала кухаркою. Потім зустріла хлопця, закохалася, вийшла заміж і ми разом купили квартиру. Мій чоловік виріс у дитбудинку, він постійно просив мене пробачити батьків: “Ти щаслива, бо маєш і маму, і тата, але через гордість обираєш сирітську долю. Ніхто не застрахований від помилок — йди до них і поговори”. Ми поїхали з чоловіком у моє рідне місто. Коли подзвонили у двері, їх відчинили мої вже немолоді батьки. Мама, побачивши мене, впала на коліна й почала просити вибачення. Я зрозуміла — вже давно їх пробачила, просто сама собі цього не визнавала. Ми з чоловіком зайшли до оселі, я їх познайомила, а потім сказала батькам, що вони стануть бабусею і дідусем. Батьки розповіли, що знову зійшлися після того, як почали разом шукати мене. Моя втеча їх з’єднала, і ми знову стали сім’єю. Друга дружина тата, побачивши, як він сумує за мамою, відпустила його, а згодом вийшла заміж за іншого чоловіка — саме той, з ким зраджувала батька. З’ясувалося, що тато не був батьком її дитини — вона сама цього не знала, доки не зробила тест. Тепер мої батьки щасливі, і я також. Все сталося так, як я мріяла у юності: мама і тато знову разом під одним дахом.

Я благала, та мама була непохитна. Вона нашвидку накидала мої речі в старий рюкзак, сунула мені кілька

Без категорії

«Ти обкрадаєш мого сина – він навіть лампочку купити не може!» В неділю зранку я лежала, загорнувшись у ковдру, на дивані. Мій чоловік поїхав до своєї мами, щоб поміняти лампочки. Але справжня причина, з якої вона покликала сина в гості, була зовсім іншою: — Сину, ти не забув, що в Ігоря сьогодні день народження? Мій чоловік — справжній розбазарник. Його зарплати вистачає лише на декілька днів. Добре, що на комуналку і харчі мені грошей дає. Все інше витрачає на купівлю нових ігор і пристроїв до них. Я не звертаю на це увагу, бо вважаю, що чоловік має право на своє захоплення, краще вже ігри, ніж гараж із друзями чи нічні гулянки. До того ж, десь читала, що перші сорок років дитинства — найважчі у житті кожної людини. Я не для співчуття це описую, а щоб пояснити, чому у мого чоловіка вічно порожні кишені. У мене таких проблем нема — навіть трохи заощаджувати виходить. Часто позичаю чоловікові гроші, якщо терміново треба. Але завжди відмовляю, коли це стосується матері, племінників чи сестри. Звісно, я знала про день народження Ігоря — ще тиждень тому придбала йому подарунок. Перед поїздкою до родини віддала чоловікові дарунок і сіла дивитися фільм. Я не їду, бо з родичами чоловіка нас поєднує лише взаємна антипатія. Вони вважають, що я його не кохаю, бо не даю грошей на їхні потреби та не наглядаю за племінниками. Якось погодилася посидіти з дітьми своячки на годинку, але забрали їх лише за півдня, я запізнилася на роботу й ще й посміла висловити невдоволення. За це свекруха й сестра чоловіка обізвали мене хамкою й безстидною. Всі подальші прохання про нянькування я ігнорувала. Але не заперечувала, коли сам чоловік бавився з племінниками, мені теж подобалось. Не встиг чоловік повернутися, як за ним приїхали всією родиною, з племінниками. Свекруха роздягтись не поспішала й наголосила: — Ми вирішили, що на день народження Ігорю подаруємо планшет за дві тисячі. Тепер ти зобов’язана дати тисячу гривень за цей подарунок. Давай! Я, можливо, й не була проти подарувати гаджет, але точно не за такі гроші. Я жодної копійки не дала. Чоловік і собі почав звинувачувати мене у жадібності. Я відкрила ноутбук і покликала Ігоря. Ми разом обрали й купили йому подарунок саме той, що йому сподобався. Ігор радісно побіг до мами, котра так і сиділа у коридорі. Своячка завжди мала загребущі руки — все липло. Але щирий мій жест не зачепив свекруху. — Тебе ніхто не просив! Ти повинна була дати гроші. А так з моїм сином — він як жебрак: лампочку купити не може. Віддай мені тисячу гривень — ти знаєш, це гроші мого сина! І тут вона вже полізла в мою сумку, яку я залишила на тумбочці. Я сказала чоловікові: — У тебе три хвилини — попроси їх вийти! Мій чоловік таки взяв свекруху та вигнав з нашого дому. Три хвилини — і порядок. Тому я краще вже дозволю чоловікові витрачати свою зарплату на ігри, ніж щоб мамочка все у нього забирала. Нехай вже тратить на задоволення, ніж віддає цим нахабам. Сиджу й думаю: краще б за сироту вийшла! (Ukrainian adaptation and title:) «Ти грабуєш мого сина — він і лампочку собі купити не може! Сімейний скандал на день народження племінника, або чому гроші чоловіка йдуть на ігри, а не на маму й родичів»

Ти оббираєш мого сина, він навіть лампочку не може собі купити. У неділю зранку я лежала під пледом на

Без категорії

053

Ніхто не чекав: історія нашої сім’ї — як мама вибирала між вічним коханням і справжньою родиною, а дядько Коля став тим татом, на якого ми заслуговували

Ти знаєш, якось розповідаю тобі: наш тато з Оксанкою поїхав на заробітки, і загубився, коли я був у пятому

Без категорії

Після сімдесяти Лідія стала нікому не потрібна: навіть син і дочка не привітали її з днем народження – лише сусідка з палати згадала, а медсестра подарувала яблуко. Замість родинного затишку – самотність у лікарняному парку, байдужість персоналу та біль від того, що син оформив на себе мамину квартиру, а дочка вже одинадцять років не подає голосу через старі образи. Лише несподівана зустріч із дочкою, яка довго її шукала і тепер кличе до великого дому на морі, повертає надію і дарує сльози щастя.

Після сімдесяти років життя вона стала непотрібною нікому навіть рідний син і дочка не зателефонували

Без категорії

0283

Мамо, я одружуюся! з усмішкою вигукнув син. Я рада, тихо, без захвату відповіла Оксана Павлівна. Мамо, ти чого?

Без категорії

Спадок від колишнього чоловіка або сюрприз від свекрухи: як Олена отримала турботу про хвору матір екс-чоловіка, десятирічна розлука, байдужість сина і неочікувана спадщина разом із будинком та грошима

11 червня 2024 Несподіваний спадок від колишньої свекрухи чи після розлучення Коли я згадую роки, проведені

Без категорії

Зраджений друг. Історія діда про те, як я мало не втратив свого відданого пса та зрозумів справжню ціну дружби

Проданий друг. Розповідь дідуся І він мене зрозумів! Було зовсім невесело, я збагнув, що це просто безглузда витівка.