ZigZag

28 листопада 2025р. Сьогодні Марина знову прийшла до мене в квартиру на Подільському, і я майже не впізнав її.

Без категорії

Суперниця: Боротьба за Серце вітчизняного Чемпіонату

Коли Зоя, підходячи до палати, побачила людей у білих халатах, з носилками, у яких незмінно лежала молода

Без категорії

021

Бажана онучка Наталя Михайлівна все не відставала від телефону, намагаючись додзвонитися до сина, який

Без категорії

Обміняймося квартирами: Навіщо тобі трикімнатна квартира?” – пояснив сусід.

Давай поміняємо квартири. Навіщо тобі трьохкімнатна квартира? сказав сусід, схвильовано підходячи до

Без категорії

051

Допоки живеш, ніколи не пізно почати спочатку. Оповідь про Анну Дмитрівну, її турботливого сина Веню, неспокійні сумніви, несподіване життя у підміській оселі для літніх людей, щире спілкування з Марианною Львівною, непрості сімейні стосунки з невісткою Надією, довгоочікуване повернення улюбленої онуки Аріни та шлях до нового щастя, віри у краще й надії на справжню сім’ю

Поки живий ніколи не пізно. Оповідання Мамцю, як ми й домовлялись, завтра заберу тебе, відвезу.

Без категорії

010

Татка випромінювала щастя: прокинувшись з блаженною усмішкою, відчула, як поруч сопе її Вадим, дихаючи їй у потилицю, і знову усміхнулася.

26 листопада 2025 року Сьогодні прокинувся з теплотою в душі і усмішкою, що не сховатися. Поруч шепотіло

Сховані істини: Як брехня руйнує дитинство, а любов зцілює

Прихована правда: Як брехня знищує дитинство, а любов зцілюєОлена готувалася лягти, коли з кімнати сина

Без категорії

Коли справжня любов заволодіває тобою, втрачаєш голову

Олено, а не повернемося в село? Я вже три роки в місті, а тут ніби чужак. А на чистому повітрі краще

Без категорії

024

Це не твій дім Альона з болем оглядала стару хатину, в якій виросла з дитинства. У свої вісімнадцять вона вже гірко розчарувалася у житті. Чому доля така немилосердна до неї? Бабуся померла, до університету вступити не вийшло — інша дівчина на іспитах, що сиділа поруч, все списала з неї й ще й нашепотіла щось екзаменатору, а той обвинуватив Альону у шахрайстві та видалив із залу. Довести свою невинність було марно. З’ясувалося, що та дівчина — донька місцевого багатія. Як тут сперечатися? Після низки невдач з’явилася мати з двома рідними братами та новим чоловіком. Де ж вона була всі ці роки? Альону виховувала бабуся, мати ж залишила її ще зовсім малою й не залишила по собі жодних теплих спогадів. Поки батько працював, мати гуляла, а після смерті чоловіка швидко зібрала речі, лишила доньку на порозі бабусиної домівки, продала батькову квартиру й подалася у світи. Бабуся Рая лише зітхала від безсилля переконати її зупинитись. Мати навідувалась зрідка — востаннє, коли Альоні було дванадцять, привезла семирічного Святослава і вимагала переписати хату на себе. — Ні, Тамаро! Нічого ти не отримаєш! — твердо відповідала тоді мама. — Помреш — усе одно моє буде! — цинічно заперечувала Тамара й, насупившись, поїхала разом зі Святославом, гупнувши дверима. — Чому ви з нею завжди сваритесь? — питала тоді Альона бабусю. — Бо твоя мати — егоїстка! — гірко зітхала Раїса Петрівна. Бабуся пішла раптово. Лежачи у реанімації, Альоні не дозволяли її відвідувати. Від страху та розпачу вона зателефонувала матері — та не спішила повертатися, але приїхала на похорон. Через три дні після похорону показала дочці заповіт: — Цей дім тепер належить мені й моїм синам! Незабаром приїде Олег. Знаю, що ти з ним не ладнаєш. Поживи поки що у тітки Галі, добре? Альона, приголомшена втратою й несправедливістю, підкорилася. Тетя Галя — сестра батька, була гулящою, в домі постійно з’являлись сторонні люди, деякі й до Альони проявляли зайву цікавість. Дівчина не могла цього терпіти й поділилася всім з хлопцем Павлом. Той запропонував їй переїхати до сімейної однокімнатної квартири: — Не дозволю, щоб якісь дядьки до тебе лізли! Будемо жити разом. Офіційно: ти станеш моєю дружиною й ми разом житимемо у квартирі! Альона ледь не розплакалася від радості та погодилась. Тітка потішилась, а мати ледь не задихнулася від злості: — Заміж зібралася? Подивись, яка хитра! До університету не вступила, то вирішила іншим шляхом влаштуватися! Грошей не отримаєш — дім мій! Нічого ти не діждешся! Павел підтримав Альону. Його батьки прийняли її з добром. Андрій Семенович насторожився: — Чому ж твоя мати так тримається за цей дім? Є ж заповіт, але бабуся раніше відмовлялася його віддавати. Запропонував разом звернутися до нотаріуса. Офіційно оформити спадщину Альона не поспішала, але після візиту дізналася: на неї оформлена дарча — бабуся за життя відписала їй дім! — Заповіт, який показувала ваша мати, був анульований сім років тому, — пояснив нотаріус, — тепер дім — ваша власність. Тамара з донькою та її нареченим вирішила посваритись. Олег пригрозив, що “ноги переламає”. Андрій Семенович попередив про відповідальність, приїхала поліція — і всіх, хто самовільно захопив дім, виселили. Тамара намагалась повернути хоча б частину спадку, але отримала тільки частину коштів з рахунку, про який Альона й гадки не мала. Дім же лишився законній власниці. Альона й Павло одружились. Наступного літа дівчина вступила до омріяного університету, а згодом народила первістка. Вона була щаслива, що поруч опинилися люди, які справді її люблять і цінують. Авторка: Одетта — — Загадка Старенька, але добра хата на околиці була чиста та доглянута. Мало простояла пусткою. “І на тому дякувати!” — подумала Марія. — Чоловіка нині у мене нема й, певно, вже не буде. Я не з тих козачок, хто підкувати може й коня, й хату збудувати самотужки!” Вийшла на ганок, відкрила важкий замок ключами із сумки. *** Чому Марії залишила цей дім баба Люба — загадка. Старенька майже незнайома, хоч і рідня. Певно, хто зна, чим клопочуться думки в таких уже поважних бабусь. Марія була їй чи то правнучкою, чи то троюрідною небогою — так у нас і кажуть. У дитинстві Марія бувала в баби Люби. Та жила сама, допомоги не просила, родичів не навантажувала. І раптом — не стало її. Повідомили Марію телефоном, що у селі Загадка померла бабуся, вона й одразу не згадала об бабі Любі. Але те, що їй заповіли будинок і дванадцять соток землі, — стало несподіванкою. — Оце подарунок до майбутньої пенсії! — пожартував тоді чоловік, Михайло. — Та до пенсії ще топати й топати! — відмахнулась Марія. — Мені лише п’ятдесят чотири, а доживу до шістдесяти — ще невідомо: її ж знов можуть відтермінувати. Тож це — просто подарунок. Хоча й не розумію, чим заслужила. — А може, продамо? — потирав руки Михайло. *** І добре, що не продали. Через пару місяців після “спадку” в Марії стався ще один “сюрприз” — вже менш приємний. З’ясувалося, що її Михайло їй зраджує. Такий уже вік…

Це не твій дім Оксана з болем оглядає хату, де пройшло її дитинство. Їй вісімнадцять, а вона вже втратила

Без категорії

Коли я була на роботі, чоловік пішов забрати дітей, а коли я прийшла до нього, він не відкрив мені двері.

15.04.2024 Сьогодні на роботі, коли я підготував звіт, до мене підбіг мій чоловік, щоб забрати дітей