Перепрошую, почав один із офіцерів, але ця пані стверджує, що ваш кіт стрибнув до неї на балкон, напав на неї, а тоді викрав її кошеня
Знаєте, є такі старі львівські будинки, які називають кутовими коли два підїзди сходяться під прямим кутом, і балкони в самому розі майже торкаються одне одного.
Оце «майже» це, може, півтора метра проміжку.
Отож
Чоловік і жінка, що мешкали на пятому поверсі, того вечора разом повертались додому після роботи працювали в одній ІТ-компанії, їздили туди й назад однією автівкою.
Проходили вони через двір і побачили, як зграйка дворняг огризається на безпритульного кота, якого підгодовували й вони, й інші мешканці.
Чоловік відлякав собак, але коту дісталося хоч і не фатально. Підняли його, повернулися до машини.
У ветеринарній клініці котові промили рани, наклали шви, зробили крапельницю з фізрозчином і вітамінами, вкололи антибіотик і наказали водити на огляд та інєкції щодня.
Так у них вдома опинився Ганюта.
Чому Ганюта? спитаєте. Бо мав вигляд справжнього автозлодія з київських околиць. Але все зясувалося
Грізний Ганюта напрочуд швидко звик до затишку. Вже за кілька днів муркотів, витягнувшись на новенькій ковдрі, і заплющував очі від задоволення, коли жінка гладила його за вухом.
Подивися, який балуваний, сміялася вона, чухаючи йому живіт.
Ганюта морщився ще боліли рани, однак муркотів, відчуваючи ласку.
Він швидко поправився, відмився, обївся, і хутро засяяло невдовзі вже сам біг на коліна до господарів.
Вулична минувшина, холод, бійки й страх відступили, наче поганий сон.
Тепер Ганюта полюбляв сидіти на балконі, споглядаючи львівський двір. На вулицю вертатись не хотів надто добре знав, чого варта та «свобода».
Сусідські балкони його не цікавили, допоки
Поки на майже дотичному балконі не зявилося кошеня крихітне, пухнасте, вилизане.
Панське, мабуть Що воно знає про життя? фиркнув Ганюта і демонстративно відвернувся, хвіст догори.
Та наступного дня Ганюту привернув дивний писк. Прислухався звук звідти, від панича.
Ганюта підійшов ближче.
Кошеня стиснулося в кутку й тихо ридало.
Гей! окликнув Ганюта. Чого ревеш? Їжу не таку дали?
Малюк здригнувся і ще сильніше припав до стіни, злякано позираючи на старшого кота.
Чого плачеш, кажу?
І тоді кошеня, навіть не виходячи з нори, шепоче:
Вона мене капцем Ти знаєш, як воно боляче?
Ганюта не знав, що таке удар капцем. Тепер його любили, балували, прощали все. Проте біль запамятав.
Капцем? перепитав. За що?
Я вранці замяукав. Зголоднів
Ну і що? здивувався Ганюта.
Вона за це вдарила. І наорала
Ганюта змовк. Малий сірий клубочок дрижав у кутку, боячись навіть пискнути.
У Ганюти раптом зайшлася душа згадав свої дні на вулиці
Часто тебе лупить? тихо питає.
Майже щодня, всхлипнув малюк. За будь-який звук чи витівку. Вона мене не любить Лише подругам телефоном хвалиться, що я породистий, дорогущий котик. А я не знаю, що значить «дорогий».
Ганюта знав. Господиня частенько казала: «Ти мій дорогий». Але це звучало інакше.
Він нахмурився. Все було дивно і боляче. Малого було шкода. На вулиці Ганюта знав, що робити, а зараз
Він став домашнім котом. Що було робити тепер?
Кошеня покликали з квартири. Воно прижало вушка, хвоста і навіть калюжа під лапками зявилася від страху. Прудко шмигнуло всередину.
Ганюта запамятав вологу пляму. Колись, давно, він сам обписався від страху перед великою собакою
Відтоді Ганюта став частіше сидіти на балконі. Кошеня, як виявилось, звали Гривня хазяйка хвалилася, що купила його за всю зарплатню.
На думку Ганюти, краще б звали Крихітка.
Крихітка швидко звик до сусіда і приходив на балкон скаржитись:
Вона сьогодні сказала, хлюпає, що якщо не замовкну, викине мене з балкону. Їй набридло прибирати за мною…
У Ганюти шерсть ставала сторч, а зуби ледве не клацали.
Він часто чув крики тієї жінки і грубу лайку, а іноді…
Іноді здригався від гучного плюскоту капцем по маленькому тельцю.
Вирішив він усе давно. Але стримував страх.
Виганять, думав. За таке точно виставлять на вулицю.
Не хотів повертатися в холод і самоту. Не хотів втрачати своїх людей.
Та думка, що вона може убити малого, не давала спокою.
Все сталося за кілька днів.
Ганюта сидів на балконі. З сусідньої квартири лунала лайка. Жінка знову кричала на Крихітку.
Ганюта бачив усе у відбитку засклених дверей.
Вона піднялась, вхопила капець, замахнулась на кошеня й закричала:
Зараз прибю тебе, паразите!
Він не зчувся, як уже був на тому балконі просто перелетів ті півтора метра.
Жінка не встигла кинути капець. Перед нею виріс
Ні. Зявилося.
Щось, мов із львівських страшилок.
Велетенський кіт із суворою мордою, загрозливо сичить, шкварчить, рикає. В її очах із пащі іскриться вогонь, з очей сиплються блискавки.
Їй здалося, що зявився сам чорт.
Вона заверещала, впустила капець, і по її ногах у піжамі потекло тепле
«Чорт» підняв лапу з випущеними кігтями. Жінка зойкнула, закрилася руками і втратила свідомість.
Хвилин через десять у двері господарів Ганюти постукали. На порозі розпатлана сусідка із скаженими очима.
Ваш кіт на мене напав! верещала вона. Він мене поцарапав і вкрав мого Гривню! Я викликаю поліцію!
Пані, спокійно відказала господиня, наш кіт не виходить з дому. А вашого кошеняти у нас нема.
Обличчя сусідки перекосилося. Вона хотіла щось ще сказати, та лише злісно зашипіла. Розвернулась і грюкнула дверима.
За десять хвилин зявились поліцейські. За спинами їх стояла та сама сусідка, розгублено пояснюючи ситуацію.
Перепрошую, почав старший офіцер, але ця пані твердить, що ваш кіт перестрибнув до неї на балкон, напав на неї і викрав її кошеня
Що?! хором здійняли господарі.
У них на обличчях щира розгубленість.
Шановні, проходьте, впевнено запросив господар. Перевірте самі: наш Ганюта зараз вдома бачите, спить на дивані. Кошеняти у нас нема.
Вся компанія зайшла. Ганюта й справді солодко посапував на дивані.
Це він! Це він! волала сусідка. Саме він напав і вкрав мого Гривню!
Вибачте, не зрозуміли поліцейські, він вкрав ваші гривні?
Ой лишенько, дурні ви всі! Мого Кота звати Гривня!
Офіцери перезирнулися, вийшли на балкон.
Десь під два метри, помітив один.
Ви й справді гадаєте, що кіт перестрибнув таку відстань, ще й кошеня в зубах? підхопив другий.
Ви мені не вірите?! закричала сусідка. Кинулася по чужій хаті стала кричати: Гривня! Гривня! Гривня!
Почала відчиняти шафи, штурхати шухляди, скидати білизну з ліжка й розкидати речі.
Поліцейським довелося силоміць її заспокоїти.
Шановна, строго мовив один, зараз ви порушуєте закон. За такий розгром господарі можуть подати на вас до суду.
На мене?! Після того як їхній кіт мене понівечив і вкрал мого кота?!
До речі, додав другий, покажіть, де саме вас подряпав чи вкусив.
Сусідка ковтнула повітря, розгубилася, потім знову закричала:
Я ще з вами розберуся! З усіма!
Перепрошую, чемно додала жінка, але від вас дуже сильно чути сечею Чи не могли б ви встати з мого стільця?
Очі сусідки налилися кровю: спочатку вона почервоніла, потім позеленіла, а тоді побіліла.
Вискочивши, грюкнула дверима.
Писати заяву будете? спитав офіцер.
Ні, в один голос відповіли подружжя.
Гадаю, їй треба допомога, тихо додала жінка.
Даруйте за турботу, сказали поліцейські й пішли.
Муж із жінкою глянули на Ганюту: той уже не спав, сидів на дивані.
А ну промовив чоловік.
Ану ж бо підхопила жінка.
Ганюта глянув винувато, зістрибнув з дивана, підчепив лапою дверцята шафи, застрибнув на полицю та обережно витяг звідти дрібне, сіре, налякане кошеня.
Ой, Боже видихнули вдвох.
Сіли поряд на диван.
Ганюта тихо підсунув до них грудочку Крихітку.
І що далі? спитала жінка, саджаючи Крихітку собі на коліна.
Малюк здригнувся, іще більше згорнувся клубочком.
Не бійся, малий, лагідно мовив чоловік.
Ми котів не чіпаємо, додала жінка, гладячи спинку. А ти, мій дорогий Ти під забороною, звернулась вона до Ганюти. Так не можна. Треба було якось інакше
А як інакше? здивувався він. Він же визволив малюка з лап відьми. За що карати його?
І взагалі, у нас жодного кошеняти нема! Поліція ж сама це сказала.
Як завжди, зітхнула жінка до Крихітки, чоловіча солідарність! Може, ти ще й нагородити захочеш?
Саме так! посміхнувся чоловік. Ходімо, Ганюта, дам смачної курятини.
Ти тільки подивися на нього! обурилась жінка, звертаючись уже до кошеняти.
Та Крихітка раптом обхопила її долоню лапками й пригорнулася до тепла.
Жінка посміхнулась і погодливо сказала:
Гаразд Вперше пробачаю.
Ганюта із чоловіком рушили на кухню. А Крихітка залишився у жінки на колінах, тихенько муркочучи. І тепер він добре знав, що коли тебе гладять це чудово.
А слово «дорогий», з її уст, раптом набуло зовсім нового, справжнього сенсуУвечері того ж дня, коли над містом завис густий червневий дощ і мокрі ліхтарі малювали золоті візерунки на вулицях, у кутовому будинку панувала зовсім інша погода. Там, на пятому поверсі, під мяким пледом, двоє людей сиділи удвох, кожен з котом на колінах.
Крихітка вже не тремтів, а міцно спав, переконавшись, що поруч немає криків. Ганюта лежав поряд, поглядаючи на нового товариша із мудрою котячою поблажливістю. Над ним вперше не тяжіла тінь блукача-одинака ба навіть гордість світилося в очах: нарешті він зробив щось по-справжньому важливе.
Жінка поглянула на чоловіка. Обоє усміхнулися тихою, змовницькою усмішкою, у якій було трохи вдячності, трохи захоплення і зовсім крапельку прощення за «заборонене». За вікном дощ стукав по балкону, але всередині було тепло, пахло чаєм і котячим щастям.
Тієї ночі ніхто не чув ані криків, ані стусанів через стіну. А зранку сусіди, проходячи двором, шепотілися: мовляв, з того кутового балкона донині хтось бачить у дощову пору, як двоє котів сидять разом, майже торкаючись носами один темно-смугастий, другий маленький і срібний.
Кажуть, якщо дочекатись, коли ґазди винесуть миску ще теплої курятини, а кіт із мудрими очима подивиться на тебе з балкона то й тобі обовязково перепаде трошки добра. Тільки треба повірити, що навіть невелика відвага здатна змінити цілий світ. Особливо, коли ти просто кіт зі Львова.
