**Щоденник Оксани Шевченко**
Голод стискав нас у своїх холодних обіймах, але він, кожну ніч, під блідим місяцем, ховав мішок борошна, який врятував наші життя.
Мене звуть Оксана Шевченко, а мій батько, Дмитро, був людиною малослівною, але з незламною силою духу. Я народилася у важкі 40-ті, коли післявоєнний час стискав міста й села, як невидимий мотузок. Злидні були відчутними, а голод — тінню, що вилась коло нашого порогу. Нас було багато дітей, а мати, виснажена, робила неможливе, аби хоча крихта діставалася на стіл. Батько, простий рільник, працював від світанку до заходу, але часто платня була мізерною, а то й зовсім не було роботи.
Пам’ятаю ті німі ночі, коли шлунок бурчав, а сон не йшов. Мати дивилася у порожнечу, намагаючись приховати відчай. А батько прокидався опівночі. Ми думали, що йде до криниці або просто до хати — ми були замалі, щоб зрозуміти глибину біди чи запідозрити його таємницю.
Роки минули, життя почало дарувати передишку, і на столі з’явилося трохи більше їжі. Тоді мати розповіла нам правду. У найголодніші роки, коли хліб був непомірною розкішшю, батько брався за небезпечну справу. Кожної ночі, після важкого дня, він йшов кілометри до покинутої млинарні, де під покровом темряви та місячного світла добував — Бог знає як — невеликий мішок борошна. Ховав його у схованці в городі, і поступово, завдяки цій «додатковій» муці, мати могла спекти хліб або зварити кашу, яка давала нам сили пережити ще один день.
Він ніколи про це не говорив. Жодного скаргу, жодного слова про небезпеку чи втому. Його руки, потріскані й міцні, були єдиними свідками цієї безмовної жертви. Він не промовляв нам промов про надію — він випікав її для нас у тому хлібі, замішаному потаємно. Це було не крадене борошно — це була мука з його власної розпачі, перетворена на любов.
Батько врятував нас від голоду не гучними словами, а чистим актом любові, повторюваним щоночі у повній тиші. Тепер, коли я бачу пшеничне поле, згадую його руки, що сіяли не лише зерно, а й віру в серця своїх дітей.
Найбільша любов не завжди лунає голосно. Іноді вона замішується в тиші й подається з кожним світанком.
