Ось адаптована історія:
Пожалкувала, що впустила племінника жити у своїй квартирі — тепер ворогів у родині більше, ніж сусідів
Оксана та її молодша сестра Марійка родом із невеликого містечка на Вінниччині, де всі знають одне одного, а плітки розносяться швидше за вітер. Долі сестер склалися по-різному.
Оксана була типовою «зіркою школи» — закінчила з золотою медаллю, поїхала до Києва та вступила до університету. Там же через кілька років вона зустріла майбутнього чоловіка, вийшла заміж і залишилася у столиці, де разом із ним отримала у спадок невелику квартиру.
Марійка ж залишилася в батьківському домі. Два шлюби — і обидва невдалі. Від кожного — по дитині. Чи характер підвів, чи з вибором чоловіків не пощастило, але після розлучень вона з двома дітьми знову повернулася під батьківський дах.
У Оксани з чоловіком теж були важкі часи. Гроші то були, то зникали. Але крок за кроком вони будували майбутнє. Спочатку купили кімнату, потім продали, вклалися в іншу квартиру — вже двокімнатну. Вирішили, що вона стане початком для їхнього сина Тараса. Хлопець вступив до медуніверситету, старався. Мріяли, що після закінчення навчання та весілля він переїде туди з дружиною і почне самостійне життя.
Але все пішло не за планом.
Коли син Марійки — Богдан — закінчив школу, він також вирішив переїхати до Києва. Вступив до коледжу, планував працювати та знімати житло. Але грошей на оренду не було. Тоді Марійка, зі своєю наполегливістю, попросила сестру прихистити сина «на пару років». Обіцяла, що він платитиме за комуналку, влаштується на роботу, а вони допоможуть, як тільки зможуть. Оксана повірила. І погодилася.
Два роки минули. Тарас закохався, зробив пропозицію Софійці. Готувалися до весілля. Оксана попередила племінника:
— Бодю, до літа тобі треба виїжджати. Восени до квартири переїде Тарас з дружиною.
Здавалося б — усе чесно. Але почалися дзвінки.
— Влаштувався на нову роботу, зарплата копійки…
— З дівчиною чекаємо дитину…
— Збираємося одружуватися…
Оксана з чоловіком знову пішли на зустріч. Дозволили пожити до вересня. Потім — ремонт, переїзд сина. Усі знали. Навіть Марійка. Вона кивала, погоджувалась, казала:
— Звичайно, допоможемо. Все розуміємо.
Але літо минуло. Настав серпень. Марійка подзвонила:
— Мовляв, грошей на допомогу синові нема. Донька скоро народжуватиме, їй потрібніше. Та й весілля на носі…
Далі — дзвінки від бабусі з дідусем. Благали пожаліти, піти назустріч.
— Це ж твій племінник! Рідна кров!
Оксана з чоловіком знову поступилися. Сказали: до кінця листопада — і крапка.
Настала зима. Святкували весілля. Народилися діти. Але Тарас із Софійкою все ще жили з батьками. А в «їхній» квартирі оселилися Богдан з дружиною Олесею та немовлям. І навіть не думали звільняти житло.
Кожного разу — нові відмовки.
— Зарплату затримали…
— Знайшли оренду, але там жахливі умови…
— Телефон загубив, тому не міг відповісти…
— Сильно захворів, ледь не потрапив у лікарню…
Оксана дзвонила — безрезультатно. Раз приїхала поговорити особисто — двері не відчинили. Хоча вона точно знала: віТепер у її серці лишився тільки холодний спокій, адже вона нарешті зрозуміла, що рідні — це не ті, хто носить спільне прізвище, а ті, хто вартий любові.
