Рання весна
Маленька Олеся, чотирирічна дівчинка, уважно розглядала «новенького», який нещодавно зявився у їхньому дворі. Це був сивий пенсіонер, що сидів на лавці. У руках він тримав ціпок, на який спирався, ніби чаклун із казки.
Олеся просто запитала:
Дідусю, ви чарівник?
Отримавши заперечну відповідь, трохи засмутилася.
Тоді навіщо вам цей ціпок? продовжила дівчинка.
Потрібен для ходьби, щоб легше було пересуватися пояснив Ярослав Григорович і представився.
Значить, ви дуже старий? знову допитувала допитлива Олеся.
За твоїми мірками так, а за моїми ще ні. Просто нога болить, недавно зламана була. Не вдало впав. Тому поки з паличкою ходжу.
Тут вийшла бабуся дівчинки й, взявши її за руку, повела в парк. Марія Олексіївна привіталася з новим сусідом, а він усміхнувся. Але дружба у дванадцятирічного хлопця краще склалася саме з Олесею. Дівчинка, чекаючи на бабусю, виходила у двір трішки раніше й встигала розповісти старшому другові всі новини: про погоду, про те, що бабуся приготувала на обід, і чим хворіла її подружка тиждень тому
Ярослав Григорович завжди частував свою маленьку сусідку смачними шоколадними цукерками. І щоразу дивувався: дівчинка дякувала, розгортала цукерку, відкушувала рівно половину, а другу акуратно загортала назад у фантик і ховала у кишеню курточки.
А чому не зїла цілу? Не сподобалася? питав Ярослав Григорович.
Дуже смачна. Але треба й бабусю почастувати відповідала дівчинка.
Пенсіонер був зворушений, і наступного разу вже приніс дві цукерки. Але Олеся знову відкусила півкруглої й прибрала решту.
Ну, а тепер кому бережеш? запитав Ярослав, дивуючись дівочій економності.
Тепер можна і мамі з татом дати. Вони самі собі куплять, але раді, коли їх частуватимуть, пояснила свої плани Олеся.
Усе зрозуміло. Мабуть, у вас дуже дружня родина, здогадався сусід. Тобі пощастило, дівчинко. І в тебе добре серце.
І в моєї бабусі теж. Бо вона всіх дуже любить почала розповідати Олеся, але бабуся вже вийшла з підїзду й взяла її за руку.
О, до речі, Ярославе Григоровичу, дякуємо за частування. Але внучці, да й мені, ліпше солодке не їсти. Вибачте
То як же мені бути? Я в розгубленості А що ж вам можна? запитав він.
Та в нас усе є Дякуємо, нічого не треба, усміхнулася бабуся.
Ні, я так не можу. Дуже хочеться вас почастувати. До того ж я налагоджую добросусідські відносини й не приховую цього, посміхнувся Ярослав.
Тоді переходимо на горіхи. І їсти їх будемо лише вдома, чистими руками. Добре? бабуся вже зверталася і до сусіда, і до онуки.
Дівчинка і Ярослав згідливо кивнули, і наступного разу Марія Олексіївна вже знаходила в кишенях Олесі волоські горіхи або фундук.
Ох ти, моя білочко. Горішки носить. А ти знаєш, що зараз це дороге задоволення, а дідові потрібні ліки? Бачиш, він кульгавий?
Він зовсім не старий дід і не кульгавий. Нога в нього загоюється, заступилася за друга Олеся. А до зими він ще й на лижах хоче стати.
Ще й на лижах? сумнівалася бабуся. Ну, тоді молодець.
А мені купите лижі, ба? попросила Олеся. І ми з Ярославом Григоровичем разом кататимемося. Він обіцяв навчити
Марія Олексіївна, гуляючи в парку з онукою, почала помічати сусіда, який активно ходить алеєю вже без ціпка.
Дідусю, і я з тобою! дівчинка наздоганяла Ярослава й ішла поруч енергійним кроком.
Почекайте ж тоді й мене, поспішала за онукою Марія.
Так вони почали гуляти втрьох, і незабаром Марії Олексіївні сподобалася така прогулянка, а для Олесі це стала веселою грою. Її енергії можна було позаздрити: вона встигала і побігати, і потанцювати перед старшими на стежці, і залізти на лавку, зустрічаючи бабусю з сусідом, а потім знову йшла поруч, команду
