Рідний син зрадив свою матір
На випускному всі дівчата мріяли сфотографуватися з ним. Він обрав Соломію… Не красуня, не розумниця, ніяких особливих талантів. Але батько — голова райадміністрації. І сукня у неї — найдорожча. До інституту теж вступила без клопоту. Так і повела його за руку з випускного, не відпускала роки, а потім і під вінець привела.
***
ЖИТТЯ ЯК Є. Синочок
Маленьким ним милувалися, немов іконою. Красунею вродився, а ще й уміло підлещувався. Візьме хто на руки — він так пригорнеться, наче рідний. Навіть незнайомі цукерку в руку сунуть. Марію лякало — ану ж зурочать дитину. У школі дівчата за нього сварилися: хто перший сяде поруч, хто дружитиме. Миколка — і відмінник, і спортивний. Тільки бідний. Але місцеві красуні й не помічали, що їхній ідол ходив у одних джинсах, поки ті не розлізлися. З інших сміялися б, а з нього — ні! На випускному кожна хотіла з ним знятися. Він обрав Соломію… Не красуня, не розумна. Але батько — голова. І сукня найдорожча. До інституту теж вступила. Так і повела його, немщі заручини, аж до вінця.
Марія перед весіллям продала кабанчика, віддала синові гроші — і все! Взяв Микола ті кілька тисяч і пішов…
* * *
У село Марія приїхала з малим на руках. То чи правда, то переказ — ніхто не знає. Нібито батько дитини купив їй хату, аби не докучала, бо він уже сімейний. Ніхто з села її родичів не бачив. Жила скромно: працювала у магазині, город тримала. Женихи набивалися, але вона й слухати не хотіла. «Маю чоловіка!» — сміялися люди.
Коли повела Миколку до школи, побачила Віктора — вчителя фізкультури, що щойно після інституту прийшов. Зустрілися поглядами. А потім вже самі шукали один одного. Не помітили, як стали парою. Віктор вчив Миколу їздити на велосипеді, лагодити його, зимой у ліс ходили, а весною — город садили. Марія боялася сказати синові правду — помічала, як той завмирає, коли вона Віктора обійме.
— Чого, сину? Він добрий! Він буде тобі татом… — шепотіла, коли коханий виходив.
— Не хочу, щоб ти його любила! Хочу, щоб тільки мене! — бурчав хлопчик.
Одного ранку Миколка прокинувся і побачив матір у ліжку з Віктором.
— Тепер так буде, козаче! — обійняв його чоловік, щиро люблячи.
— Не буде! Щоб тебе тут не було! — закричав хлопчина. Не снідав, втік. Повернувся аж ввечері.
— Він у хаті? — спитав, вказучи на двері.
— У хаті…
— Хай іде. Бо я не зайду!
— Сину! Він тебе й словом не скривдив! Будемо жити, як сім’я… — благала мати.
— Не хочу! Тільки з тобою! Він не мій тато!
Віктор вийшов із валізою, обійняв Марію, поцілував у чоло.
— Подумай, Миколо. Я вам не ворог…
— Ні! — хлопець відвернувся.
— Як візьмеш його — я втечу! — сказав матері, коли Віктор пішов.
Марія обрала сина. Віктор зник із села — мабуть, далеко, бо більше його не бачили. А на Новий рік Марія народила Юрка. Боялася, що старший не прийме, але Миколка, завжди цікавий до всього, навіть не спитав, звідки малий. Любив його, доглядав. А Марія все шкодувала старшого, ніколи його не картала.
— Мій Миколка такий дорослий, — хвалилася подругам, — золота дитина, у нього й поради питаюся.
Ті лише посміхалися — адже саме через його «пораду» Марія залишилася сама.
Раділа, що син дружить із Соломією. Багата сім’я — допоможе йому в житті.
Як завжди, чекала його додому у суботу. Пироги спекла, холодець зварила. Потяг вже пройшов, а Миколи нема.
— Мамо! — прибіг Юрко зі стадіону. — Микола пішов до Соломії додому!
Не вечеряли. Чекали. Не прийшов. І вранці теж. Лише побіг до потяга, навіть не поцілував матір.
— Мамо! Ми одружуємося! — оголосив.
Хотіла докорити, але він перебив:
— Допоможеш трохи? Хоча б порося продаси!
— Звісно, сину! А коли весілля?
— Не знаємо. Святкуватимемо у Києві!
Марія продала порося. Микола забрав гроші мовчки, навіть не перевірив. І зник.
Село знало все. Гуло: свати готують весілля. Але Микола додому не їхав. Ніяких зви
