Телефон задзвонив рівно о сьомій ранку, коли Ярина лише встала й пішла на кухню ставити чайник. Вона глянула на екран і скривилась – дзвонила молодша сестра Марія.
– Ало, Маро, що трапилось? Ти ж знаєш, я ще навіть не прокинулась як слід.
– Яринко, терміново приїжджай до мами! – голос Марії звучав збуджено. – Я вже все вирішила, документи оформила. Ми продаємо мамину квартиру й влаштовуємо її в гарний пансіонат.
Ярина ледь не випустила телефон із рук.
– Що ти сказала? Який пансіонат? Про що ти взагалі?
– Не роби вигляд, що не розумієш! Мама зовсім пам’ять губить. Учора газ не вимкнула, а позавчора сусідка знайшла її на сходах – забула, на якому поверсі живе. Так далі не може бути!
– Марічко, почекай. Давай спокійно все обговоримо. Які документи ти оформила?
– Довіреність на продаж квартири. Мама сама підписала. Я їй пояснила, що це для її ж блага.
Ярина відчула, як усередині в неї закипає.
– Ти з глузду з’їхала? Як ти могла таке робити без нас? У мами двоє дітей, до речі!
– А ти де була весь цей час? – відчепилася Марія. – Приїжджаєш до мами раз на тиждень на півгодини й уявляєш, що виконуєш доччин обов’язок? А я що дня після роботи до неї йду, продукти купую, стежу, щоб ліки пила!
– Я працюю з ранку до ночі, ти ж знаєш! І живу не за кутком, як ти!
– Ось саме тому я й вирішую, що для мами краще. Приїжджай, якщо хочеш попрощатися з квартирою. Завтра прийде риєлтор оцінювати.
Марія кинула трубку. Ярина стояла посеред кухні з телефоном у руках й не вірила у те, що відбувається. Молодша сестричка, яку вона ще недавно сприймала як дурну дівчинку, взяла й вирішила за всіх долю їхньої сімдесятип’ятирічної матері.
Ярина швидко вдяглася й поїхала до матері. По дорозі вона згадувала, як після смерті батька саме вона, як старша, взяла на себе всі турботи про маму. Допомагала грошима, вирішувала побутові проблеми, возила по лікарях. А Марія тоді тільки інститут закінчувала, жила безтурботним студентським життям.
Квартира мами була на четвертому поверсі старої хрущівки. Ярина піднялася знайомими сходами й подзвонила у двері. Відчинила мати – Ганна Іванівна, невисока, худесенька жінка з уважними карГанна Іванівна відчинила двері з усмішкою, тримаючи в руках свій старенький альбом із фотографіями, і Ярина зрозуміла – ось той дім, де їхня родина знайде спокій і злагоду, як колись.
