Початок травня, коли трава вже набрала соковиту зеленку, а по ранках на вікнах веранди ще виступала роса, Марія з Дмитром вперше серйозно задумалися: може, спробувати здавати дачу самостійно, без посередників? Рішення дозрівало не один тиждень друзі розповідали про великі комісії, на форумах траплялися скарги на ріелторів. Але головне було інше їм хотілося самім вирішувати, кому довіряти будинок, де минули останні пятнадцять літніх сезонів.
Дача це не просто квадратні метри, Дмитро обережно підрізав сухі гілки у малини, поглядаючи на дружину. Хочеться, щоб люди ставилися з повагою, а не як до готелю.
Марія витирала руки об рушник, стоячи біля порога, і кивнула. Цього року вони вирішили залишитися у Києві довше у доньки починався важливий етап у навчанні, і Марії треба було допомагати. Будинок стояв би пусткою майже все літо, а витрати на утримання нікуди не ділися б. Виходило, що здавати найрозумніший варіант.
Ввечері, після вечері, вони разом пройшлися по будинку звичний маршрут, але тепер з новим поглядом: що треба прибрати, що сховати, щоб не спокушати чужих людей зайвими речами. Книги та родинні фото склали у коробки й віднесли на антресолі, постільну білизну залишили свіжу, складеною стопкою. На кухні Марія перебрала посуд, залишивши лише найнеобхідніше.
Давай усе зафіксуємо, запропонував Дмитро, дістаючи телефон. Вони зробили фото кімнат, садових меблів, навіть старого велосипеда біля сараю про всяк випадок. Марія записувала дрібниці: скільки каструль, які покривала на ліжку, де лежить запасний комплект ключів.
Через день, коли на обід пішов перший травневий дощ і по ділянці розлилися калюжі, вони опублікували оголошення на сайті. Фото вийшли світлими: у вікнах було видно, як за теплицею вже тягнулися догори кущі помідорів, а вздовж доріжки до калітки густо цвіли кульбаби.
Очікування перших відгуків було тривожним і водночас радісним ніби чекаєш гостей, коли все готове, але не знаєш, хто зайде у двері. Дзвінки пішли швидко: хтось питав про Wi-Fi та телевізор, хтось чи можна з собаками чи дітьми. Марія намагалася відповідати чесно й докладно сама колись шукала житло і знала, як важливі дрібниці.
Перші орендарі приїхали наприкінці травня. Молода пара з семирічною дитиною та собакою середнього розміру телефоном запевняли, що усе буде тихо. Договір підписали на місці звичайний папір із паспортними даними та умовами оплати. Марія хвилювалася: формально договір був незареєстрованим, але для сезону це здавалося логічним.
Перші дні пройшли спокійно. Марія приїжджала раз на тиждень перевірити город і полити помідори у теплиці заодно привозила свіжі рушники чи хліб із міста. Орендарі були ввічливими: дитина махала їй з вікна, собака зустрічала біля калітки.
Але через три тижні почалися затримки з оплатою. Спочатку пояснювали забудькуватістю чи помилкою банку, потім знайшлися відмовки про непередбачені витрати.
Ну навіщо нам ці нерви Дмитро гортав переписку у телефоні ввечері на кухні. За вікном сонце вже ховалося за яблунями, залишаючи золоті смуги на підлозі.
Марія намагалася домовитися по-доброму: ненавязливо нагадувала, пропонувала перевести частину суми пізніше. Але напруга зростала після кожного розмови залишався присмак незручності та безглуздої втоми.
До середини червня стало зрозуміло: орендарі збираються виїхати раніше й залишають частину грошей несплаченими. Коли вони поїхали, дача зустріла їх запахом цигарок на ґанку (хоча просили не палити всередині), сміттям під верандою та плямами від фарби на кухонному столі.
Оце тобі й «цілком тихий» пес Дмитро дивився на подряпані двері комори.
Вони мовчки прибирали майже цілий день: виносили сміття, відмивали плиту, зносили старі рушники до прання. Суниці біля паркану вже червоніли; між справами Марія зірвала жменю ягід солодкі, трохи теплі після дощу.
Після цього випадку довго обговорювали: чи варто взагалі продовжувати? Може, звернутися до агентства? Але думка, що хтось інший буде розпоряджатися їхнім будинком або брати відсоток за прості речі, здавалася несправедливою.
До середини літа спробували знову: тепер уважніше обирали орендарів, просили передоплату за місяць і детальніше пояснювали правила.
Але новий досвід виявився гіршим за попередній: сімя з двома дорослими та підлітком приїхала ввечері у суботу й одразу запросила гостей «на кілька днів». Насправді галасливі компанії затрималися майже на тиждень: у дворі до пізньої ночі лунав сміх і запах шашлику.
Марія кілька разів дзвонила просила дотримуватися тиші після одинадцятої; Дмитро їздив перевірити ділянку й знайшов порожні пляшки під кущами бузку.
Коли орендарі поїхали, дача виглядала втомленою: диван був у плямах від соку чи вина (розібрати вже
