Мені потрібна жінка не старша сорока двох років, це вже крайня межа. І то якщо виглядає не більше ніж на тридцять пять. У пятдесят це вже зовсім інше, Павле. Я шукаю бадьору і енергійну, а не ровесницю, багатозначно заявляв пан, голосно розташувавшись за сусіднім столиком.
Сам я, може, і не якийсь Остап Ступка, але всередині мені двадцять вісім. І взагалі, чоловік лише з роками стає ціннішим, а от жінка ну, ти ж розумієш.
Ми з подругою Соломією випадково стали свідками цієї вистави. Зайшли до кавярні «Варенична у Тетяни» перекусити після тренування, обговорювали, як краще уникати смаженого, аж ось нашу розмову перебив цей монолог.
Чула? стиха пирхнула Соломія. Такий екземпляр, що взагалі скоро бонусом даватимуть.
Цить, всміхнулася я. Послухаємо до кінця. Це справжній театр абсурду.
Оратор не вгинався:
Я, наприклад, вчорашнє не їм! Принципово. Жінка щодня має готувати свіже. Звісно, поки сам, то й гречку з яйцем зварю не пан. Але якщо вже серйозні стосунки борщ, вареники, домашня випічка. І щоб була струнка, мініатюрна, бо мені саме такий контраст треба: я солідний, вона тендітна.
А діти? перепитав його приятель, скептично роздивляючись «солідність» кавалера. Он у тебе вже діти повнолітні, скоро, може, і внуки за плечима.
Ні, з цим питань немає. Спадкоємців вистачає. Мені потрібна супутниця на душу й для тіла. Активна, щоб могла і до лісу, і в Карпати, ну або хоча б на дачу до Германівки зі мною поїхати.
Я ледь не вилила узвар, коли почула про гори певна, цей чоловік далі від хати за свіже повітря за останні роки не виходив.
Соломіє, закладемося, що зараз зі мною познайомиться? шепнула я.
Авжеж? Надія, ти ж навіть не у його віковій категорії
Тихо, це своєрідний соціальний експеримент. Хочу пізнати справжню суть чоловічого самообману.
Знайомство сталось миттєво. Телефонами обмінялися, ввечері вже переписувались у вайбері, як знайомі з дитинства.
В інтернеті він підписався «Мачо48».
На аватарці фото явно ще з 2010: підтягнутий живіт, новий «Ланос» і дуже впевнений погляд.
За кілька днів Олексій запросив зустрітись.
Зявився у святковому костюмі: ґудзики ледь стримували напір живота.
Надіє! розцвів у посмішці. Ви просто сьогодні неймовірна.
Дякую, Олексію, скромно відвела я погляд. Теж виглядаєте по-святковому.
Зустрічались іще кілька разів.
Я вправно слухала розповіді про його «фірму» (кіоск з випічкою на ринку «Південний»), про те, як «мав купити Мазду», але вирішив «інвестувати у розвиток», а також про важливість домашнього затишку для справжнього чоловіка.
Гуляли в парку Шевченка, після ста метрів він важко переводив дух, хоч запевняв так він «терпить навантаження заради здоровя».
І ось кульмінація.
Олексій, розслаблений після вечері у «Старому Млині» та моїх компліментів, вирішив, що час відкритися:
Надіє, ти ідеальна: господарка, струнка, молода. До речі мушу зізнатися: мені не сорок вісім.
А скільки ж?
Пятдесят пять Але ж виглядаю добре, правда?
Звісно, Олексію! усміхнулась я. Ну, максимум пятдесят чотири! Мене якраз чоловіки з досвідом цікавлять у них мудрість життєва.
Він аж розцвів.
От і добре! Я переживав. Я ж суворий до принципів: жінки після 42 мене не цікавлять. Ну, ти ж енергія, вогонь!
Дякую, коханий, ніжно торкнулась його лисини. А в мене теж є таємниця.
Яка ж?
Вік, Олексію.
Він відразу напружився:
Як це? Тобі не 40?
Майже.
Тридцять вісім? з надією.
Я дістала паспорт і подала йому.
Дивись, сам.
Він відкрив його, задумано роздивився дату народження.
1974 рік.
Пятдесят Тобі ж 50?
Саме так, Олексію. Ювілей був тільки в березні.
Паспорт ледь не випав із його рук. Він подивився так, ніби побачив замість мене Берегиню з легенд.
Як? Ти ж виглядаєш
Як жінка, яка слідкує за собою. А не «чебуреки» о девятій вечора жує.
Але це ж обман! Я ж казав тільки до 42! Це ж мій принцип. Не можу я бути з ровесницею!
Я й не твоя ровесниця. Тебе все влаштовувало, правда? Чи в мене пісок сиплеться з карманів?
Олексій почервонів.
Просто цифра! Пятдесят це вже майже пенсія
Старість, Олексію, це коли серце й розум замкнені на забобонах, спокійно відказала я, встаючи. А я жінка у розквіті сил. І от що зрозуміла.
Що саме? Він дивився вигаслими очима.
Мені, пятдесятирічній, потрібен чоловік, а не комплект із комплексів, живота і ринкового кіоску. Мого «вогню» ти не витримаєш, згориш.
Я забрала паспорт і пішла до виходу.
Надю! Зачекай! А як же «ми»?
Яке «ми», озирнулася я. За твоїми словами, тобі потрібна молода. Ось і шукай може, колись пощастить, якщо хтось із поганим зором на тебе клюне.
Вийшла на свіже повітря. В автівці чекала Соломія.
Що, розкрився? спитала вона.
Ще й як! Ти б бачила його вигляд. Як дитина, якій сказали, що Святий Миколай батько.
І як усе скінчилось?
Він далі буде шукати «молоду» і страждати в самотності. А ми святкуємо, бо в мене сьогодні справжнє побачення із гідною людиною. Йому сорок пять, і він анітрохи не переймається цифрою в моєму паспорті.
А Олексій і досі сидить на сайті знайомств. Оновив анкету: «Шукаю жінку до 40. Чесну!» Фото, звісно, залишив із молодших літ.
Знаєте, з віком приходить головне розуміння цінності щирості. Бо справжня молодість це не у роках, а у здатності любити, радіти й не боятися правди про себе й інших. А хто боїться ровесниць той все одно в лузерах, яке б фото не виставив.
