Склянка молока
Не завжди важко лише тим, хто опинився у скруті, а й тим, хто поруч із ними. Це Віра Чумак давно зрозуміла: вже восьмий рік працює у службі соціального захисту у Львові. За цей час вона набігалася, схудла, стала різкуватою й навчилася гостро відповідати, особливо коли хтось насмілювався недобре говорити про її роботу. «Хто ти такий, щоб мене обговорювати?» різала вона цікавих пронизливим поглядом зелених очей із-під русявого чуба, і всім раптом кортіло затихнути, або й податися кудись, не знаючи куди. За це й прозвали її Віра Чума.
Усі ці роки Віра купувала підопічним продукти, прибирала у квартирах, якщо треба було, і зі всіма знаходила спільну мову. Лише раз був конфлікт: самотній дідусь подарував їй шоколадку. Подарунки приймати було заборонено, зазвичай вона і не брала нічого, але тоді не встояла, подумала хай буде на здоров’я. Принесла шоколадку додому, а відламати шматочок не змогла горло стислося. Віддала її сусідському хлопчику, а наступного разу відмовилася від нового подарунка. Дід же написав скаргу у соцслужбу: «Шоколадки мало грошей хоче в конверті» Віру хотіли звільнити, але вона й не сперечалася: «Можете йти, я ж не ганчірка, щоб по мені ноги витирати!» Захистили її інші підопічні. Серед них була й Аня Федотова. Віра з самого початку до неї симпатизувала, а після цієї історії стала їй майже як рідна сестра якої у Віри не було.
У них схожі долі, зіткнені з болем, бо обидві змалку без батьків. Аня інвалідність із дитинства, а Віра, хоча зовні здорова, в душі розбита, обережна, завжди з вологими очима навіть Аня цього не розуміла до кінця. Їх зрівнювало ще й те, що у жодної не було дітей. Віра вже змирилася, а Аня ще боролася за життя, навіть іноді сварила Віру, коли та зовсім занепадала духом. Аня змінилася після участі у гуртку реабілітаційного центру, готуючись до концерту. Спершу чути не хотіла про виступ, навіть отець Лука, який навідував її зі святковими молитвами та гостинцями, радив зосередитись на вишивці занятті, що заспокоює душу. Руки у Ані не найспритніші, але наполегливість неймовірна. Спершу вишивала серветки, хустки, а потім взялася за лляну сукню, оздобила її поліхромним орнаментом, розписала бордовими візерунками й дивовижними смарагдовими птахами. Вийшло так яскраво, що сукню виставили в обласному центрі на конкурсі народної творчості, і вона виборола перше місце. В останній день виставки сукню навіть продали з Аниної згоди, звісно. Принесли пристойну суму близько десяти тисяч гривень. Аня розплакалася від щастя це були її перші зароблені гроші, і вона не знала, що робити з ними.
Не переймайся знайдемо, куди подіти! розсміялася Віра, потім додала суворо: Купимо ще кілька таких суконь, роботи на рік вистачить. Бо останнім часом ти невідомо про що собі думаєш.
Аня мовчки сприйняла ці слова, хоч на дні душі залишилася образа. Бо останнім часом вона все більше думала про родину. Хіба є щось краще за шлюб? Аня знала по фільмах, як це бути закоханою, про що говорять закохані, але у її становищі це здавалося недосяжною мрією.
Після виставки їй подзвонили з реабілітаційного центру: запропонували спробувати себе у танцювальній студії можливо, навіть у парі.
Це ж нереально! здивувалась Аня і кинула слухавку, думаючи, що це чиїсь жарти.
Але їй передзвонили й переконали хоча б спробувати: якщо не вийде не наполягатимуть.
А хтось щастя зразу знаходить! переконувала керівниця студії, Маргарита Йосипівна. Вам тепер пора розширити свої горизонти! Є домовленість із соціальною службою працівниця вас супроводжуватиме.
А з ким я танцюватиму?
Такий же, як ви, запевнила Маргарита Йосипівна. У нас таких пар кілька. Жоден українець не має бути покинутим кожен може знайти себе!
Гаразд видихнула Аня.
На другий день опівдні за нею приїхав хмурий водій на спецавтобусі, і повіз на репетицію. У салоні вже сидів хлопець на візку той самий, з яким довелось танцювати. Познайомилися звати Олексій. Зніяковіла Аня, торкнувшись його міцної долоні: як же це дивовижно відчути чоловічу силу.
Водій і Віра допомогли піднятися по пандусу, підвезти у зал. Олексій вправно керував своїм візком.
Спочатку нічого не виходило: пітніли, червоніли, слухали підказки хореографа високу, граційну, як ластівка. Було ніяково й перед Олексієм, і перед Маргаритою Йосипівною. Але вже за місяць чи два, двічі на тиждень, Аня їздила на репетиції, і Віра завжди була поряд.
Осінь і зиму Федотова ходила на тренування майже щодня, навіть покинула вишивку, бо вже не уявляла себе без танців.
От і сьогодні Аня зібралася, чекає Віру. Та приходить похмура, мовчазна, ніби ця дорога стала для неї тягарем. Аня не стрималася:
Та що ти така сумна?
Не така я й сумна! Віра намагалася не виказати роздратування.
Аня вирішила змінити розмову:
Ось так! Нам лише по сорок! Можемо ще створити сімю!
Все ти про те саме Я вже там була сім років чоловік терпів і кинув. І правильно зробив, не засуджую. Це мені кара бездітність Жаль, батьки так і не дочекалися внуків.
Що було то згуло. На твоєму місці я б ще сто разів спробувала!
Знову дорікаєш?
Якщо не хочеш чоловіка можна й дитину, зараз це роблять безкоштовно, кажуть.
Де ж ті гроші на нього взяти? Гадаєш, я мільйонерка?
По телевізору казали тепер такі операції роблять за державний кошт.
Гаразд, потім поговоримо У чому поїдеш?
В рожевій кофтинці та сірій спідниці!
Одягла б уже концертну сукню кому вона зшита? Треба звикати!
На генеральній приміряю. А то в автобусі забрудню!
Перед генеральною репетицією тренування тривали довше звично. Повернулися додому Віра допомогла Ані роздягтись, усадила на стілець у ванні, купає втомлену, але в доброму гуморі Аню.
Потім посадила її на кухні, налила чаю і подала цукерки з печивом. Аня на солодке й не глянула, несподівано спитала:
Як у тебе було вперше?
Що вперше?
З чоловіком знітилася Аня.
Не памятаю
Не бреши. Заміжня ж була, і тепер Микола ходить
Ходив. Пару місяців пожив, молодшу знайшов. Нема чому заздрити, відмахнулася Віра.
А я Олексію подобаюсь! похвалилася Аня. Він так на мене дивиться.
Блондинки завжди подобаються брюнетам. Не думай про нього зайвого! Потім сама собі гірко буде.
Все ж як?
Ніяк. Не хочу про це. Пий чай і відпочивай ти сьогодні як тінь.
Аня замовкла. Віра зрозуміла зачепила болючу тему. Швидко помила посуд, зібралася додому, з порогу запитала:
Що з продуктів принести?
І так знаєш буркнула Аня, й заплющила очі.
Добре відпочинь завтра генеральна!
Аня не відповіла.
До чого довели танці! пробурмотіла Віра уголос, але не докінчила.
Вийшовши, подумала: «Треба їй знайти когось. Хіба вони справді такі безпорадні?» Вже шкодувала, що розповідала про Миколу.
Коли Віра пішла, Аня пожалкувала про грубість. Хоч і Віра могла б послухати, невже це їй так складно? Кому ще розповісти, що коїться на душі? «Якби писати вірші вже б одне про кохання написала!» мріяла Аня, сльози підступали до очей, і серце так стислося, аж подих перехопило. Відганяла думки про Олексія, та він і сам думався: русяве волосся, усміхнені глибокі очі. Його сильні руки підтримували її, коли Аня боялася впасти під час вальсу, але потім зрозуміла: з Олексієм нічого не страшно. Хореограф хвалила: «Молодець!» і це тішило Аню.
Поступово танець став виходити сам по собі. І до Олексія звикла, і до Віри, і до кумедного електромонтажника в помаранчевому комбінезоні за кулісами.
Думала про завтрашню репетицію чи все вдасться? Але ще більше що далі? Чи зустрінуться вони з Олексієм? Чи буде колись у неї, як в усіх, побачення? Чи тільки танцювати і залишиться її щастям?
Зранку Аня виклала на диван концертну сукню, ще раз перевірила шви а раптом щось? Темно-фіолетова, прикрашена блискітками, мерехтіла так, ніби була жива. Аня уявила себе збоку А далі навіть боялася думати. Головне танцювати й не підвести партнера!
У цей момент задзеленчав замок. Віра запитала:
Ну що, готова, зірко?
Начебто Та хвилююся!
То й добре значить живеш. Збирайся!
Збиралися довго. Водія, що все бурчав, попросили приїхати раніше, бо Аня хотіла першою перевдягнутись у сценічну сукню й звикнути до неї за кулісами. Коли приїхали у палац культури, відчула погляди всіх на них із Олексієм, що виглядав у чорному костюмі з метеликом, біля нього якась жінка.
За кулісами Олексій підїхав, поцілував у щоку:
Не хвилюйся, все буде добре!
Щока палала. Аж очі закрила, аж раптом хтось торкнувся плеча поряд стояла з тростиною та сама жінка.
Не хвилюйся, все вийде! лагідно мовила вона.
Ви хто? Аня занепокоїлася, недобре передчуваючи.
Олексій підїхав:
Аню, познайомся, це моя дружина Світлана.
Аня кивнула, глянувши на обручку на руці Олексія раніше її не було! Всі мрії за хвилину розбилися, ніби їх і не було ніколи. Не стало повітря, голова закрутилася
Коли прийшла до тями, побачила навколо знайомі обличчя, боїлася дивитися в очі, мовчала на всі питання. Навіть дорогою додому лише біля підїзду торкнула Віру:
Де Олексій?
На репетиції лишився. А ти розкисла, як кисіль! Не переймайся, Лука мав рацію, трохи суворо сказала Віра.
Аня образилась.
Водій допоміг завезти Аню додому та в сукні впала на ліжко.
Відкатали, чи що? радісно пожартував він, уперше посміхнувшись.
Все, відкатали буркнула Віра, провела його і підсіла до Ані. Скажеш хоч, що трапилось? запитала, вдивляючись їй у вічі.
Аня довго мовчала, нарешті промовила зі сльозами:
Олексій одружений
Віра ледве стримала сміх гадала, щось серйозне сталося, а вийшло отаке.
Ну ти й розмріялась!
Не твоє діло, йди!
Віра ще посиділа, та Аня повторила:
Йди й ніколи не приходь. Без тебе проживу! Ти зла Чума!
Аня сказала це не сердито, а винувато. Але для Віри це було боляче за роки вона стала їй, як рідна. Ніхто так про неї не дбав би. Інші соцпрацівниці принесли б продукти, прибрались і все. А Віра могла і ночувати, і поїсти приготувати, і фільм подивитись разом. А тепер стала «Чумою»
Дякую, Аню сумно всміхнулась Віра.
Назовні вона була спокійна, але йдучи, ледь не плакала. «Завтра попрохаю передати Аню іншій, або й зовсім піду у садочку пропонували місце, після педучилища й працювала там»
Вечір минув важко сил на вечерю не було, лише чай із печивом, і на диван. І весь час думала про Аню: «Поживеш один день інакше заспіваєш!»
Віра заснула, прокинулася від дзвінка телефонував отець Лука. Вже темно надворі.
Віро Петрівно, терміново приїздіть до Ані, треба супроводити в лікарню
Віра злякалася, згадала, що не замкнула двері в Аніну квартиру. Побігла біля підїзду «швидка», поліцейська машина, отець Лука, сусідки.
Що з Анею? спитала вона.
Ймовірно, отруєння Вона подзвонила, сказала, що зле, просила прийти. Відчинив лежить без тями, таблетки розсипані Викликав швидку.
Підійшов похмурий лейтенант, запитав:
Ви хто потерпілій?
Соціальна працівниця. Що з Анею?
Хотіла звести рахунки з життям.
Які рахунки? Вона ж як ангел живе!
Значить, хтось довів. Слідство розбереться. Маєте ключ?
Є
Тоді ходімо. Треба ввімкнути побутову техніку, замкнути двері, я опечатаю. Далі пояснення.
Я годину тому вийшла все було нормально.
От тому й перевіримо.
У квартирі попросили відключити холодильник продукти Віра винесла на балкон, знайшла телефон, хотіла передати Ані, але поліцейський не дозволив.
Поїхали у відділення, Віра написала пояснення.
Від нещасного кохання все це? посміхнувся слідчий.
А з чого ж іще, зітхнула Віра.
Тоді їдьте додому.
Замість додому поїхала у лікарню. В приймальні дізналась: Аня у реанімації, уже при тямі.
Можна до неї?
Та де там, добре, якщо через три дні пустять, ще й то хіба в палату грип карантин.
Я їй подруга
А ми думали, вона сама, сонно відповіла медсестра. Колесо їй привозити не треба, у нас візки є.
Наступні дні Віра телефонувала, питала, чи жива Аня. На четвертий день подзвонила незнайома жінка:
Ви Чумак?
Так.
Вам із лікарні я медсестра у Ані. Просила прийти, але бачитися не можна. Можете під вікном постояти друге поверх, третє вікно зліва, навпроти входу, об одинадцятій.
Щось можна принести?
Нічого карантин.
Навіть квіти? Був же 8 Березня!
Ні-че-го! відрізала медсестра.
Віра добралася до лікарні й стала під вікном. Нікого не бачила, хотіла кинути сніжкою аж тут з’явилася бліда, але сяюча Аня, щось показує, щось намагається сказати, ледь дістає до вікна Потім показала аркуш з написом: «ПРОБАЧ». Віра махнула у відповідь, показала мовляв, все нормально, і в душі стало тепло образи вичахли. Оце справжня подруга! Повертаючись додому, Віра відчула, як перші сонячні промені зігрівають тротуар і сквер біля церкви, купол якої виблискував золотом. Усміхнулася, промокла від радості сльозами, й подумала: весна настала з нею і новий початок. А на згадку про Аню шмигнула носом: «Яка ж ти, Анко, шкідлива коза справжня!»Дорогою додому Віра зайшла до магазину й, не вагалася, купила дві склянки свіжого молока. Одна для себе, інша «на подвіря», як у дитинстві, коли продавчиня налила молока дівчинці, а та поділилася з песиком, що сидів біля дверей. А тепер ця склянка для Ані, для нової весни, для пробачення всього, що не сказане, і не зроблене вчасно.
Вдома Віра потримала долонях склянку, мовлючи подумки: «Жити означає іноді впасти й знову підвестися. Любити значить знати біль, але й вибачати. А бути поруч це щодня приносити склянку добра, навіть якщо вона важить усю душу».
Коли Аню виписали, Віра чекала під лікарнею. Аня виїхала у візку, худа, але з очима, в яких засвітився рішучий вогник. Неочікувано з квітами підійшов Олекій зі Світланою, і всі разом засміялися від ніяковості, але в тому сміхові було щось нове згода.
Під вечір удвох з Анею, Віра поставила перед нею на стіл склянку молока.
Свята примирення, усміхнулась Віра, давай помиримось і піднімем за весну.
Аня торкнулась склянки, її рука здригнулася, проте посмішка була справжня.
Пий сама, а я наступної весни ще собі заслужу.
Не наступної. Цієї, сказала Віра. Від сьогодні все інакше. Обіцяю.
Аня кивнула, а у вікно, як навмисне, світила вечірня зоря. Місто гуділо, цвірінчав горобець, а в кухні двоє жінок тиснули одна одній руку через склянку молока обидві знайшли те, що довго шукали: тепло людського серця.
І далі, навіть коли було важко, вони вже знали: найцінніше у світі це бути разом і простягати один одному руку, навіть якщо здається, що всі двері зачинено.
Бо кожна весна починається з того, що хтось приносить тобі склянку доброго, теплого молока і каже: «Я тут, і все буде добре».
