– Доброго вечора, Стефанія! Вибачте, що турбую, я ваша сусідка знизу.
– Зараз зроблю музику тихіше, відгукнулася дівчина у легкому халатику, тримаючи в руці келих вина.
– Та що ви, не потрібно. Чоловіку з роботи подзвонили, терміново викликали.
– Щось зі здоровям?
– Не сказали. Просто Терміново приїжджайте. До мами далеко, самі розумієте Не могли б ви приглянути за моїм сином? Йому сім з половиною. Насправді, вже і сам може лишитися, але нервую страшно. І так на нервах вся
– Звичайно, зараз перевдягнуся та спущуся.
– Він у мене спокійний, або в планшеті сидить, або питання задає.
***
Дівчина в білій майці та джинсах сиділа за столом, попивала чай і говорила з кимось телефоном:
– Та ця Шевченко з бухгалтерії повна дурепа. Видно ж, як вона з Петром Сергійовичем крутить романи.
На кухню зайшов хлопчик у футболці з написом Майбутнє за роботами!, з планшетом у руках. З планшета лунала знайома суперечка Джеймі та Адам із Руйнівників міфів сварилися.
– Ой, пробач, передзвоню пізніше. Я тут у волонтерській діяльності, пошепки закінчила розмову дівчина. Привіт, я тітка Стефа. Чаю будеш?
– Ні, дякую. Я Кирило. Мама розповідала. І ви гарна Хоч мама каже, що всі гарні нещасливі. А тато каже мамі, що по її логіці, або вона страшна, або шлюб невдалий.
– Ого, весела в тебе родина. Дякую за комплімент, але про нещасливу не знаю.
– А де ваш чоловік?
– Ну пішов у магазин. Десь три роки тому.
– А-а, ясно! Залишив вас!
– Знаєш, може у вас вдома щось міцніше чаю є? Після таких розмов стає не по собі
– Вино у холодильнику, здається.
– Дякую, я, певно, чай краще В гостях все ж таки.
– Тітко Стефо, вам новий чоловік треба.
– Кириле, я почекаю, доки ти підростеш. От би знати, де їх шукати
– А кого ви шукаєте? Нещодавно дивився програму треба чітко уявити бажане.
– Скинь мені посилання. Коротко, шукаю, щоб багатий, гарний, добрий. Любив мене й забезпечував. Щоб на руках носив.
– А ви йому для чого?
– В сенсі, для чого? Любитиму, у СПА ходитиму!
– А для чого такому чоловікові ви? Якщо розумний хоче поруч помічницю. А не таргана, що в квартирі
– Де там у вас вино? дівчина відчинила холодильник, знайшла пляшку, вилила чай у раковину й налила вино у чашку.
– Я ще ділився програмою про дружин олігархів там говорили, що вони всі до алкоголю тягнуться. Живуть у маєтках і спиваються.
– Це, мій дорогенький Кириле, називається самотність. Будеш зі мною? (жартую)
– А знаєте, на кому я одружуся?
– Я ж казала на мені!
– Насправді.
– На кому?
– На Соломії. Ми разом займаємося робототехнікою. Вона розумна, навіть розумніша за мене. Якось на змаганнях два модулі, що зєднуються через блютуз, перестали бачити одне одного. Я панікую, робот не працює. А вона заспокоїла мене і каже: Давай спробуємо заново підключити. Десять пристроїв видно, телефони, компи, а нашого ні. Вона взяла модулі й побігла надвір у сквер поруч. Там немає жодних сторонніх сигналів і миттєво модулі спрацювали! Ми перемогли! Вона моя команда. На неї можна покластися! Її дійсно є за що любити!
Дівчина випила келих за раз, долила ще.
– Ну Соломія коза. Підрізала такого жениха. То, виходить, мені на роботі чоловіка шукати?
– Сильних знаходять самі! Навіщо шукати, це ж не помідори по базару
– Слухай, психолог Не розумію!
– Станьте самі багатою, гарною і доброю! Зрозуміло?
– А навіщо тоді хтось мені потрібен буде? Я б подорожувала, англійської навчалася, танці й кулінарію опановувала. Ласощі такі навчилася б готувати
– А що зараз заважає?
– Нема чоловіка, що буде за це платити
– Тоді ви справді тарган. Паразит.
– Ей, годі ображати! Я щастя жіночого хочу.
– Менше мелодрам дивіться! Все життя шукатимете вигаданого дурня і життя не помітите
– Замовкни! Що ти второпаєш Іди до себе у кімнату, розумник. Спати пора!
Хлопчик пішов. Стефанія витерла сльози, допила вино. Дзвінок на телефон вона скинула. Відчинилися двері. Зайшла сусідка та її чоловік, веселі, трохи під впливом, жартують і сміються.
– Степанівно, дякуємо, що приглянули!
– Та нема за що, я ось трошки вашого вина
– Нічого страшного.
– Бачу, все гаразд із чоловіком?
– Та це він з колегами пожартував. Хлопці-розбишаки! В нас сьогодні річниця першого поцілунку. Приїхала до нього в офіс, а він на підлозі лежить, записка на грудях: Я сплячий красень. Поцілуй мене! Потім купили вина, пішли у кіно, як студенти.
– Ви явно змовилися Мені вже час!
– А як Кирило поводився? вже в коридорі спитала мама.
– Жахливо. Просто невихований. Можна я ще частіше з ним сидітиму? ВиховуватимуМама засміялася і обійняла Стефанію за плечі.
Якщо чесно, після таких посиденьок я й сама милюся на те СПА з подругою. Ходімо якось разом? Може, там і знайдуться не лише розслабляючі маски, а й ті, що потрібних чоловіків притягують?
Стефанія усміхнулася і нарешті відчула легкість у душі.
Знаєш, а чому би й ні. Особливо якщо можна поспілкуватися з такими мудрими дітьми. Хоч буде з ким пофілософствувати за келихом води.
Двері за нею зачинилися, і на сходах, під уважним котом сусідки з пятого поверху, Стефанія перебирала в памяті фрази маленького Кирила. Вперше за довгий час вона уявила себе не в ролі чийогось додатка, а цікавою, вільною і майже щасливою.
А десь у квартирі з планшета ще довго лунала фраза: Міфи не завжди потрібні, якщо можеш створити справжню історію сам.
Стефанія усміхнулася. Цього разу щиро.
