Уявна подруга
Біля Ярини вже третій день крутилася ціла купа учнів. Дівчина прославилася на всю школу як провидиця та справжній психолог. Усі прагнули доторкнутись до її мудрості. Підстерігали її під туалетом, підсідали в їдальні, приносили цукерки, зошити з домашнім завданням та інші дарунки, які вона з якоїсь причини щоразу відмовлялася приймати.
Мені Сашко з 5-Б подобається. Як думаєш, у нас з ним може щось вийти? мрійливо питала однокласниця Ганнуся.
Не раджу. Сашко здається хорошим, а сам постійно у носі колупається і своїх кізяк їсть. З харчуванням проблем не буде, але більше нічого з того не вийде. Так усе життя і проколупається, промовила Ярина, запиваючи калач узваром.
Ой, бридко! А що скажеш про Петра? Він відмінник, на бандурі навчається грати, знову розпливлася у посмішці Ганнуся.
Петро над котиками знущається. Привяже бляшанку до хвоста та ганяє по дворах. Стане жорстоким, а ще й напиватиметься часом.
Чому ти так думаєш?
А багато ти бачила тверезих бандуристів? Та й рано тобі про це мріяти живи для себе. Хлопці нікуди не дінуться. Краще математику підтягни і нігті не гризи а то паразити заведуться.
У мене нема друзів, всі називають мене товстим та ніде не кличуть, Павлусь з 4-В відкинув закохану Ганнусю так, що вона ковзнула лавкою на інший кінець столу.
У середу починається запис на дзюдо. Можна подати заявку в кабінеті вчителя фізкультури. Схуднути не схуднеш, але дражнитись перестануть. І дружину майбутню ти не штовхай.
Ярина встала з-за столу і понесла тацю до мийки.
Яринко, як думаєш, мені цього року на права краще йти чи наступного? ненароком спитала вчителька географії біля умивальника.
Галино Олександрівно, щоб вчитися на права, треба мати автомобіль, а у вас тільки татовий «Ланос». Відчуваєте різницю?
Мабуть, так
Ярина закотила очі, вимила руки й додала:
Продайте вашу крихітку, купіть велосипед і шорти через два місяці вас все одно підвозитимуть на роботу. А взагалі, розгляньте іпотеку зараз відсотки мякі, а в тридцять пять з батьками жити вже не пасує. Це я вам як фахівець кажу.
Під зніяковілим поглядом учителів Ярина попрямувала до свого кабінету на трудове.
За сорок хвилин, поки однокласниці розглядали викрійки й вчилися втягувати нитку у шпульку, Ярина зашила принесені з дому штани, вшила спідницю і гачком звязала пару шкарпеток, подарувавши їх вчительці, мовляв, вагітним ноги треба тримати у теплі. Трудовичка одразу відпросилася до аптеки за тестом. Наступного дня увесь клас їв смачний шоколадний торт на честь Ярининої допомоги.
Вдома дівчина теж вела себе дивно: відчитала маму за магазинний фарш і сама наліпила вареників. Увечері замість ТікТока читала «Трьох мушкетерів» і періодично з кимось стиха перемовлялась. Тато зирив на неї з-за ноутбука, а вона зробила йому зауваження, що той горбиться. Врешті сказала: хай би замість цих дивних сайтів краще пішов вибивати килим.
По школі почали ходити чутки, учителі захвилювались, викликали психолога. Призначили сеанс. Посеред навчального дня зібрали укомплектований педколектив на чолі з директоркою.
Ярино, скажи, тебе в школі ображають? почав модний лікар в окулярах.
Мене ображає, що на школу виділили кілька мільйонів гривень, а в спортзал купили тільки старий «козел» та два метри шнура.
Усі глипнули на директорку, яка раптово «пішла на нараду» через відчинене вікно.
З тобою ніхто не дружить?
Дружба річ абстрактна, відповіла Ярина, крутячи заплетені коси. Сьогодні бігаєте в доганялки, завтра твоя подруга миє в тебе вдома посуд, поки ти декларацію податкову заповняєш.
Зачекай, які податки і який посуд? Хто тобі таке розповів?
Моя подруга.
Оце і корінь проблем! Можеш її покликати?
Вона тут, спокійно сказала Ярина, чим ввела присутніх у легкий ступор.
Ми її не бачимо. Як її звати?
Раїса Павлівна.
Серйозно? А скільки їй років?
Сімдесят.
Що вона ще тобі каже?
Каже, що зуби треба чистити від ясен, що пес у нашому дворі не злий, а зляканий і голодний, що рідню не можна забувати. А ще що у вас пять років податкову на нерухомість неправильно рахували. Потрібно в БТІ йти, нехай перерахуйте по ринковій, а не кадастровій вартості.
Психолог все занотував, останнє підкреслив двічі.
Наприкінці по гучному звязку запропонували поговорити з батьками, які були на роботі.
Стійте-но! Та ж мою маму так звали! Вона померла десять років тому! вигукнув у слухавці схвильований тато.
У кабінеті почулися ахи й шепіт молитов.
Ось, уже десять років минуло, а ніхто навіть не провідав. Все поросло бурянами, огорожа похилилася, ображено сказала Ярина.
Та я хотів, просто все часу нема, пробурмотів у динаміці тато.
Сеанс закінчився.
Уже наступного дня вся родина рушила на цвинтар. Ярина ніколи не бачила бабусі, знала тільки з уривків татового оповідання. Могилу знайшли не відразу, мармурове поле так розрослось на місці колишнього соснового гаю. Дівчинка привезла жовті тюльпани і поставила у відрізану пляшку. Тато підправив огорожу, мама виполола траву.
Тату, бабуся каже, що ти добра людина, тільки загруз у роботі й інтернеті і навіть для мене часу не маєш.
Тато знітився й тихо кивнув.
Передай, що ми змінимось, він погладив доньку по голові, а потім пожовклу світлину на памятнику.
Тепер вона спокійна і більш не приходитиме до мене хоча я за нею сумуватиму, бо вона дуже добра, весела і мудра.
Все так. Бабуся людей бачила наскрізь. Що ще передала?
Ще каже: твоя огіркова дієта це повна дурня. Хочеш схуднути ходи у спортзал. І валютний рахунок дарма відкрив треба було все детально розрахувати. А ще щодо того дешевого бетону, що ти замовляв на фундамент під баню…
