Слухай, мушу розповісти тобі неймовірну історію, яка трапилась зі мною цієї весни тут, у Львові. Зранку я дізналась, що 18-річна дівчина Мотря Савчук народила доньку. Вона написала відмову, викликала таксі й пішла з пологового, навіть не озирнувшись. Уяви, вона й подумати не могла, яка доля чекає ту крихітку
Ми з Славком, знаєш, приїхали у міську лікарню номер 3 у вечері суцільне хвилювання, але й радість: ось-ось народиться наша четверта дитина! Така вже в нас сімя: весела, галаслива, та любляча.
Памятаєш, я тобі розповідала, що наші середні малюки близнята? Для нашої родини це була повна несподіванка! Ми навіть жартували, мовляв, хто зна, може й четверта вагітність принесе сюрприз? Але вже на УЗД лікарка Наталя Іванівна нас заспокоїла: «Двійнят не чекайте, цього разу один малюк».
Старші такі раділи, батьки були на підхваті возили борщі й вареники, підтримували нас, як могли. А Славко заздалегідь заплатив за окрему палату ну, щоб було затишніше. Вийшло 2 тисячі гривень, але воно того варте.
Кілька годин минуло, і сестричка принесла мені доню на годування. Ще й не встигла її пригорнути, як заходить завідувач відділення Роман Миронович, дуже суворий, але добрий чоловік. І з такою тривогою каже: «Складається непроста ситуація»
Виявилось того ранку, та сама дівчина Мотря народила здорову дівчинку, але одразу ж написала відмову і поїхала на таксі. Після пологів їй навіть ходити було важко, але вона, бідна, не хотіла залишатися ані хвилини довше. Лікарі мусили її відпустити така воля.
А малюк здорова, красива дівчинка. І раптом мене аж мороз пробіг по шкірі: ну ти ж сама хотіла близнят Може, це вона твоя ще одна доня? Голова обертом
Головна медсестра Галина Василівна, дуже душевна! Ми й поза роботою часто бачимося, навіть разом вареники ліпили. Мабуть, тому вона й прийшла зі своїм запитанням власне, питанням не простим, а дуже делікатним.
Послухай, каже, було б простіше, якби ти погодилась і ми написали, що це твоя дитина. Бо якщо малечу відправлять у дитбудинок, невідомо, яке буде життя в тої крихітки… Офіційне усиновлення то тягнеться кілька місяців, і ніхто не гарантує, що все пройде добре. Зате маленьку одразу заберуть в інтернат, поки вирішується питання.
Я тоді так розгубилась Дитина ж ні в чому не винна, навпаки потребує тепла й турботи. Серце розривається Але ж, з іншого боку, це все на межі закону.
Якось все це дуже боляче й душевно водночас. В такі моменти розумієш, наскільки важлива підтримка й людяність. Народження дитини це завжди море надій та тривог. А іноді доля так хитро повертає, що треба разом протистояти біді, не забувати про милосердя і кожну душу, котра приходить у цей світ.
Отака-от, подруга, історія. Сиджу й думаю: як часом непросто, але й водночас прекрасно бути людиною.





