Про те, що Богдан повертається до села, знали всі навкруги вже не один тиждень. Дівчата спішили до перукарок, обирали найкращі сукні, шепотілися між собою про майбутню зустріч. А Марічка, бідна сирітка, не квапилась ні зачіски робити, ні новий вишиванку вдягати. Яка є, такою й залишилась. Але саме цим і полонила Богдана простотою, щирістю, непоказною красою.
Чимало заздрості піднялося до неї в селі. Який хлопець до неї дістався! Як тільки Богдан зявився перший раз після навчання у Києві, весь дівочий цвіт задивлявся на нього статний, широкоплечий, інтелігентний. Ще й з родини заможної, батьки мають власну справу у Львові.
Дід Петро, колишній голова колгоспу, не натішиться всіх своїх з дітей у люди вивів, сидить тепер, чекає онуків і хвалиться здобутками родини перед сусідами.
Коли Богдана приїзду чекали, готувалися і дівчата, і їхні мами. Тільки Марічка, сирітка, не мала ні бажання, ні потреби брати участь у цій гонитві за показною красою. Вона і не гадала, що саме вона припаде до душі столичному парубку.
Дівчата різними способами намагалися привернути його увагу, проте марно. Після відпустки Богдан узяв Марічку з собою до міста. Дід Петро провів їх із настановою: «Береги дівчину, сину, вона багато в житті пережила не кривди її». Богдан пообіцяв.
Міське життя зовсім інакше суєта, гамір, чужі люди. Марічка сподівалася: Богдан залишиться уважним, турботливим. Спочатку, поки готувалися до весілля, так і було справи спільні, захоплення одне одним.
Та після весілля щось змінилося. Богдан, ніби соромитися став своєї молодої дружини: мовляв, з села, не з панства. Сваха Галина Михайлівна з самого початку не приховувала, що невістка їй не підходить. Марічка усе це відчувала жодна її спроба догодити господині дому не приносила вдячності. То борщ несмачний, то білизна не так випрана, то підлога не так вимита.
Працювати Марічка хотіла, та Богдан зупинив її: Скільки ти там на своїй освіті заробиш? Сиди дома. Вона й сиділа. Але коли завагітніла, здавалося, все налагодилось. Богдан радів, мати заспокоїлася, навіть почала опікуватися невісткою.
Та біда не обійшла стороною дитину втратили. В хаті стало ще холодніше. Сваха шепотіла: Ні розуму, ні здоровя, лиш гарне личко, а що з того? Богдан тільки плечима знизував.
Під час другої вагітності у чоловіка не видно було колишньої турботи, більше зявилось роздратування. Спати стали нарізно, Богдан частіше затримувався на роботі. Марічка ночами гірко плакала: батьків немає, підтримки з боку чоловіка теж. Дуже хотіла зберегти сімю, дитині оселі кращої.
Коли прийшов час народжувати, поруч нікого не було. Богдан тиждень додому не повертався, Марічка сама викликала швидку. В пологовому нікого не сповістила навіть повертатися не знала куди. Та біля входу вже стояла автівка з повітряними кульками. Зраділа Марічка, та виявилось прийшли лише мати чоловіка та дід Петро, з квітами.
Дякую, внучечко, за подарунок! Кращої правнучки й уявити не можу, зрадів дід. Сваха спершу трималася строго, та видно було любувалася маленькою. Дома накритий стіл, у Марічки улюблений маківник, печений власноруч.
Не думала я, що Богдан таким негідником виросте, не витримала Галина Михайлівна, залишив дівчину з дитиною однією. Але ми з тобою, Марічко, все подужаємо. Я сина із квартири випишу, хай собі живе, а ми удвох помістимося, та й місце може знадиться кращому зятеві.
А як дівчинку назвемо? запитав дід Петро. Може, Орися, як матір твою?
Марічка розплакалася вперше за довгий час. А сваха гладила її по голові: Не журися, щастя ще ходить поруч з тобою. Материнство це твоя сила, Богдан просто цього не зрозумів.
Я додому, у село поїду, тихо озвалася Марічка, онуці там буде краще.
Правильно, підтримав дід Петро, разом її виховаємо.
***
Минуло два роки. До Марічки посватався Андрій простий, добрий сільський хлопець, з дитинства їй знайомий. Колись, до всього пережитого, і не подумала би на такого дивитися, але тепер розуміла: для жінки головне не багатство чи освіта чоловіка, а любов і повага.
Виходь, де ти кращого знайдеш?, підмовляли односельці. А якщо Богдан повернеться? жартома запитала сваха.
Не повернеться. Та й любові вже немає, відповіла Марічка, й її серце наповнилося легкістю.
О, то будемо до весілля готуватися! радо підхопив дід Петро.
***
На весілля приїхала Галина Михайлівна. Сторожко, з докорами, обійшла оселю: Андрію, чому Марічка з роботи йшла пішки, в хаті безлад, Орисині панчохи невипрасувані!
А ви, вибачте, хто така? обурився Андрій.
Сваха ваша.
Колишня, твердо відповів Андрій.
Та годі, засміялася Марічка, сваха колишньою не буває, хай буває рідною онуці.
Я ж хвилююсь, виправдалась Галина Михайлівна. Не забороняйте мені бачитися з онукою.
Приїжджайте, коли забажаєте, тепло сказав Андрій, але родину ми самі збудуємо, по-своєму.
Марічка гордо поглянула на Андрія й подумала: Оцей і мене, і доньку завжди захистить. І вперше за багато років щиро усміхнулась.
Бо справжнє щастя не у багатстві й не у красивому житті, а в простій родинній любові, турботі і повазі, яку даруємо одне одному щодня.
