Велике розлучення
Рівно чотири роки прожили разом Ковальчуки у шлюбі. Як не намагалися вони піклуватися про свою «вічну любов», та не змогли пустити коріння на грядці сімейного щастя. На обрію замайоріло розлучення.
І що, ось так просто розлучитеся і все? спитала у Наталки Ковальчук її подруга Марічка, коли та запросила її заїсти стрес круглими львівськими пляцками.
Так. А що ще залишається? Ми все обговорили. Так буде краще для нас обох
Ні, я не про сам розлучення, а про подію! Треба ж якось по-людськи попрощатися. Поставити жирну крапку, так би мовити.
Я просто останнім часом нервуюся. Не треба на болюче тиснути, образилась Наталка, хапаючи то сирник, то пляцок з маком.
Я ж не тобі докоряю, рідна, а про твоє розлучення кажу! Весілля ж у вас було як із кіно: я досі виплачую кредит за той ваш солодкий стіл. То чому б не влаштувати святкове розлучення? З рестораном, кортежем, тамадою, урочистим спаленням шлюборозлучного моста? Я б погуляла…
А так можна?
Так треба!
Та у мене й грошей немає, наступає ділення майна подушки з ковдрою доведеться ділити…
А я маю знайому, вона все організує за торбу картоплі. Решта відбєш подарунками. А поки подумаємо про дівочий вечір. Треба щось максимально домашнє й моральне, щоб ти добре попрощалася з сімейним життям.
Тобто як завжди: домовимось зустрітися з дівчатами і зрештою нікуди не підемо, бо у всіх чоловіки і діти?
Ідеальний варіант!
Наступного дня Наталка з Марічкою поїхали в офіс до організаторки, яку звали Юстина. Чомусь зустріч Юстина організувала просто у ТРЦ, стоячи за касою у млинцевій кавярні, паралельно віддаючи замовлення.
Допоможеш? спитала Марічка, описавши суть справи.
Легко! Я вже уявляю: наречена в чорній жалобній сукні клянеться, що «ніколи і ні за що більше», наречений у смішних лляних шароварах, нарешті може носити їх цілодобово, урочисто промовляє затяте «ні». А потім всі разом йдемо до ломбарду, урочисто здаємо пару обручок. Гості підбадьорюють: «Гірко!», «Напівсолодко!»… Та це я ще подумаю, підморгнула Юстина і на весь торговий центр гукнула: Замовлення шістдесят чотири готове!
Чоловік Наталки, Андрій, несподівано відреагував на ідею із захватом, а от батьки залишилися проти.
То все ваші новомодні вигадки. Наші люди раніше просто мовчки розлучалися і ненавиділи одне одного до смерті, бурчали обидві сторони, фінансувати розлучення не будемо!
За тиждень усе було готово. За сценарієм Юстини свято починалось з «викупу»: наречений мав залишити квартиру, пройшовши купу жартівливих випробувань конкурси, співи, а якщо невдача «відкуплятися» пиріжками, щоб його швидше випровадили і затримок не було. Через дванадцять поверхів Андрію дозволили скористатись ліфтом, туди ж занесли його залишки речей і свідка.
За знайомством Юстини додали до свята фотографа-криміналіста, який фіксував усі деталі цей альбом потім надовго залишиться в усіх на память.
А тепер до РАЦСу! урочисто оголосила Юстина, коли всі зібралися внизу.
За ноу-хау у Львові Ковальчуки сіли разом в одну машину після розлучення поїдуть кожен своїм шляхом. Гостям роздали квитки на трамвай, решті жетони на метро і місця у машині фотофіксації. Дорогою влаштовували кумедні конкурси, брали символічні відбитки пальців і влаштовували гумористичні допити. До Палацу урочистих подій усі заходили, співаючи угорського хіта «Я вільна!»
Після штампів і офіційного закриття «родинної клітини» натовп висипав надвір. Юстина витягла велику клітку й запропонувала спіймати кількох голубів. Люди раділи чоловіки щиро вітали Андрія, з заздрістю бажаючи йому довгих років спокійного холостяцького життя, а їхні дружини кидалися ловити букет із квитанцій за комуналку.
Ого, як гуляють! Напевно, давно чекали на цю «заручину», прозвучало зі сторони іншої весільної компанії.
Ні, я чув це розлучаються, пояснили йому.
Після веселощів на мосту зрізали замок, а обручки, як і планувалось, здали до ломбарду й виручили за них шістсот гривень частково окупили витрати. Потім усі рушили у ресторан. Там уже чекав ритуальний оркестр, бізнес-ланч і свіжі млинці з медом. Банкет спонсорувала «Млинцева хата 8», де працювала Юстина. Торт, звісно ж, був млинцевий.
Наче поминки… видихнула Наталка, оглядаючи атмосферу.
Ми ж сьогодні проводжаємо в останню путь сімейне щастя, посміхнулась Юстина й запропонувала «не молодятам» станцювати останній танець.
Заіграв Шопен.
Знаєш, непогано вийшло, сказала Наталка Андрію, кружляючи з ним у центрі залу.
Погоджуюсь, кивнув той. Ніколи ще наші батьки так добре не ладнали.
Вони зробили оберт, і Наталка побачила, як її тато з батьком Андрія обнімаються і по-дружньому, з мокрими очима, щось наспівують, хоч завжди були ворогами.
Столи ломилися від дарунків: комплекти односпальної постелі, квитки на оперу, гантелі, посудини для одинаків, сертифікати на огляд майстер-класу з вареників, абонементи на йогу й навіть у фітнес. Наприкінці розлученим подарували ключі від різних готельних номерів у різних районах Львова, знижкові купони на «Млинцеву хату 8» і сертифікат на дві подорожі службовою машиною місцевого гуртка краєзнавців.
На завершення був святковий феєрверк, розпродаж торта та щасливі гості розійшлися по домівках до своїх чоловіків, дружин і дітей, а Ковальчуки рушили кожен своєю дорогою.
Через три тижні фотоальбом був готовий. Андрій саме приїхав до Наталки забрати свої кусачки для нігтів.
Класно вийшло, сказала Наталка, гортаючи з ним чорно-білі світлини з усміхненими обличчями і дотепами.
Та непогано, погодився Андрій. Прізвище змінюватимеш?
Ні. Я вже звикла. Та і Погірна ненабагато веселіше…
Тут ти права, посміхнувся Андрій. Можна йти?
Можна… Хоча зачекай!
Андрій запитально подивився на Наталку.
Може, підемо повечеряти в млинцеву? У нас якраз сьогодні закінчується термін дії купонів, шкода ж…
Шкода, погодився Андрій. До речі, млинець символ оновлення. Може, це для нас новий шанс. То що, це буде побачення?
А якщо це стане черговою помилкою після такого гучного розлучення? Я чула навіть сюжет про нас був у новинах…
Хто нас осудить? Ми тепер вільні люди і можемо бачитися з ким хочемо. До речі, через тиждень свідок зі свідком теж розлучаються. Нас запросили. Підемо разом?
Я подумаю, усміхнулась Наталка. До речі, у мене якраз від них комплект постільної білизни буде що дарувати.
І саме так Наталка зрозуміла: навіть втрачаючи щось важливе, не бійся відпускати минуле з посмішкою, бо життя завжди дає шанс для нового щастя як свіжий гарячий млинець серед весняного ранку.
