Він потрапив у дорожню аварію, в якій серйозно пошкодив обидві ноги. І все закінчилося
Вдалий бізнес, де на нього чекала посада генерального директора та велика зарплата у гривнях. Запланована поїздка з дружиною на гірськолижний курорт у Карпати. Щотижневі зустрічі з приятелями у кавярні на Андріївському узвозі. Все
Лікарі зібрали ноги по шматках і виписали його додому. А що ще залишалося? Лиш сподіватись на Господа і трохи на долю. І він сподівався, а ночами кричав від болю, і лише уколи двічі на добу, зранку та ввечері, дозволяли вирвати для себе кілька хвилин сну.
Він не міг встати з ліжка декілька місяців, тому користувався медичним «качечком». Дай Боже здоровя його дружині Соломії. Коли ж почав ставати на ноги і вчитись ходити з допомогою ходунків, біль повернувся удесятеро.
Знаєте, що таке уколи в живіт, щоб не утворилися тромби та пролежні, коли ти довго мусиш лежати? Розкажу вам, пані та панове. Це коли ні чхнути, ні кашлянути, ні, вибачайте, по-людськи в туалет сходити і для цього треба мати залізні нерви.
А які вже тут нерви, вибачте, коли їх майже не залишилося? Сил терпіти не було зовсім.
Минали дні, і він потроху вчився знову ходити погано, спотикаючись і ледь не падаючи на кожному кроці. Проте це був прогрес.
Тим часом друзі зникли без сліду не дзвонили і не питали, як справи. На роботі знайшли іншого керівника. Його більше ніщо не чекало, окрім питань: коли закінчаться ці страждання і що буде далі?
Настрій був нікудишній. Перспективи інвалідність. Дякувати Богу, Соломія не залишила
Коли він вперше вийшов на вулицю на милицях під наглядом дружини, яскраве сонце боляче різануло очі. Він навіть захлинувся від емоцій і розплакався. Даремний інвалід на милицях все, що залишилося від нього та його життя.
Соломія відійшла осторонь, щоб він побув наодинці, а він спробував зробити кілька кроків на милицях, морщачись від сонячного світла і звикаючи до весняного вітерцю.
Знизу раптом почувся вимогливий нявкіт. Він глянув униз. Біля лівої милиці сидів малий сірий котик.
Чого тобі? спитав він.
Тварин він за усі ці роки не помічав, не знав, як з ними поводитись. Котик жалібно попросив їсти.
Принеси, будь ласка, йому котлетку, звернувся чоловік до дружини.
Коли Соломія повернулася з частуванням, він обережно, зігнувшись, пригощав котика. Той подивився уважно на чоловіка на милицях і взявся до їжі.
Наступного ранку, коли вони вийшли у двір, там чекали вже три коти. Судячи з усього, сиділи вони тут давно.
Ну і молодці ви! усміхнувся чоловік.
На мить біль відпустив. Соломія злегка незадоволено, але принесла три котлетки. І він, страждаючи від болю, але з посмішкою, почастував кожного.
На наступний день на нього чекали вже пять котиків і дві крихітні собачки. Дружина вже й голос підвищувала, та він наполіг хай купить у крамниці кілограм сосисок. Тими сосисками чоловік справедливо поділився з усіма чотирилапими.
Вони перекусили й почали бігати навколо чоловіка з милицями, запрошуючи до гри. Він одночасно сердився й сміявся, але пробував робити нові кроки. А собачки радісним гавкотом неначе підбадьорювали його.
На наступний день накрапав дощ, дружина лаялася і погрожувала забрати милиці, але він наполіг і вперше за багато місяців самостійно спустився у двір.
Вони ж чекають на мене. Як я можу не прийти? Я маю, пояснював він.
І він прийшов. Пять котиків і дві собачки закружляли довкола, а він радів. Лився весняний дощик, і чоловік на милицях ганявся за собачками, а за ним коти.
Соломія, тримаючи парасолю біля підʼїзду, дивилася на чоловіка, що біг під дощем, і всміхалася
Минув час, і скоро дві милиці змінились на одну, а далі і вона стала зайвою. Бо з милицями вже було складно ганяти за хвостатими друзями. А тоді раптом чоловік усвідомив: ноги давно вже не болять.
На роботі його не чекали. Компенсацію у розмірі великої суми в гривнях виплатили, і він звільнився за власним бажанням. Вільного часу стало багато, тож він вирішив описати все, що з ним сталося.
Вийшла чимала п’єса. Коли написав останню сторінку, поїхав по театрах Києва, але
Всюди відмовили. Ніхто не відповідав, окрім маленького народного театру у підвалі на вулиці Липській.
За тиждень зателефонував режисер і сказав:
Будемо ставити, але треба скоротити, дещо змінити і переписати.
Місяць чоловік і режисер сиділи з червоними обличчями над сторінками пєси й сперечалися за кожне слово. За місяць була премєра.
У маленькому залі на пятнадцять глядачів. Навіть півзалу не заповнили, але для нього ті пятнадцять були найважливішими у житті.
Страшенно хвилювався, боявся подивитись у зал. Коли впали останні слова і закрився занавіс панувала гнітюча тиша, і все всередині нього стислось: душа, серце, надія. Здавалося, мовчання триває цілу вічність, хоча пройшло лише кілька секунд
Бурхливі оплески розірвали тишу! Актори, щасливі, кланялися і виходили на уклін знову.
Другу виставу зібрали аншлаг люди стояли у проходах. Овації були такими гучними, що старий занавіс ледве втримався.
Невдовзі трупа орендувала центральний зал міста, туди збиралися театрали, щоб обговорити нову пєсу під керівництвом висхідної зірки.
Чоловік купив собі дороге вбрання і завжди виходив вклонитись разом із Соломією. А як же інакше?
А як щодо двох собачок і пяти котів у дворі? Двох собачок і двох котиків подружжя забрали додому. Трьох котиків розібрали шанувальники його таланту.
Про що ця історія? Може ні про що. А може про те, як важливо, коли біля твоїх ніг очі, наповнені надією. І коли ти відчуваєш на собі такий погляд, ти вже не можеш впасти. Ти мусиш вистояти.
