Було це давно, і тепер, коли згадую ті події, серце стискається від болю й надії одночасно.
Тарас Шевченко — власник престижного ресторану «Золотий Дуб» у самому серці Києва. Заклад, який дістався йому від батька, славився вишуканою кухнею та бездоганним обслуговуванням. Тарас пишався своєю життєвою справою, неухильно стежив за якістю та часто з’являвся несподівано, щоб особисто перевірити, як ідуть справи.
За порядком у ресторані дбав управляючий — Богдан Вовк. Чоловік, здавалося, надійний і розсудливий. Але одного вечора Тарас, затримавшись допізна, став свідком дивної сцени. Прибиральниця, худорлява жінка на ім’я Марія Коваль, не підозрюючи, що за нею спостерігають, обережно складала залишки їжі з тарілок гостей у щільний чорний пакет, схований під фартухом. Вона озиралася, рухалася нервово, ніби скоювала щось заборонене.
Тарас не став її зупиняти. Щось підказувало йому, що за цим вчинком криється щось більше, ніж звичайна крадіжка. Він вирішив простежити за нею.
Пізно вночі, коли Марія пішла з ресторану, Тарас пішов слідом. Вони пройшли кілька кварталів, поки жінка не завернула до старої промислової зони. Там, у занедбаній будівлі колишнього складу, вона зупинилася. Крізь тріщину у розбитому вікні Тарас побачив, як Марія розкладає залишки їжі на старому столі, за яким одразу ж зібралися троє дітей. Вони їли з таким апетитом, ніби не куштували їжі цілий день. Очі Тараса наповнилися слізьми.
Він повернувся додому, не сказавши їй ні слова. Усю ніч він не міг заснути, перевертаючись у ліжку. На ранок, із пригніченим гнівом, він викликав до кабінету Богдана.
— Ти знав? — Тарас поклав перед управляючим фотографію: на ній — Марія та діти у покинутому приміщенні.
— Я… — занервувався Богдан. — Ну, розумієте… у неї складна ситуація… я трохи зменшив їй зарплатню, але вона ж не скаржилася…
— Ти позбавив матір трьох дітей навіть тої мізерної платні, на яку вона могла б якось вижити? І дивився, як вона носить залишки їжі, щоб нагодувати дітей?
Тарас звільнив Богдана без вагань. Вперше за багато років вТарас опісля пішо́в до Марії знову, щоб сказати, що відтепер вона й діти — його родина.
