ЛЮБОВЬ ПРОКЛЯТА
«Що тепер буде?» — з тривогою промовила Соломія, більше до себе, ніж до коханого.
«А що? Засилатиму до тебе свата. Чекай», — спокійно відповів хлопець.
…Соломія повернулася з побачення (що згодом перевернуло її життя) весела та загадкова. Двоє молодших сестер дізналися про її зустріч із Тарасом у всіх подробицях.
Дівчата знали, що їхня старша сестра була безумно закохана в нього. Тарас обіцяв одружитися на Соломії восени, після жнив.
А тепер, після інтимного побачення на сіновалі, він просто зобов’язаний був зробити їй пропозицію.
Та ось… поля вже спустіли, врожай лежав у коморах, наближався Різдвяний піст, а свата так і не було видно…
Матір Соломії, тітку Ганну, почали бентежити зміни в старшій доньці. Завжди жвава, вона стала сумною та якось нерівно поповніла. Після щирої розмови й гіркої сповіді доньки тітка Ганна вирішила сама подивитися у вічі майбутньому «зятеві». І заодно дізнатися, чи не заблукали десь свата?
Не довго думаючи, вона пішла до сусіднього села, де жив Тарас. Його мати, нічого не підозрюючи, прийняла гостю. Тітка Ганна виклала все, що думала, й обидві жінки обрушилися на Тараса. Але він лише знизав плечима:
«Звідки я знаю, чий у Соломії дитя? В селі хлопців повно. То я тепер за всіх відповідатиму?»
Тітка Ганна зблідла від лютості.
Покидаючи той дім назавжди, вона кинула Тарасові:
«Щоб ти, негіднику, вік свій одружувався!»
Можливо, ті слова розгніваної матері дійшли до небесної канцелярії. Тарас згодом одружувався чотири рази…
За обличчям матері Соломія здогадалася, що розмова не скінчилася добром. Тітка Ганна суворо наказала донькам:
«Батькові — ні слова! Розберемося самі. Соломіє, поїдеш до Житомира до родичів. Коли дитина народиться, залишиш її в будинку малят. Інакше баби в селі насолоджуватимуться плітками. Ех, доньки… гріх солодкий, а люди йому раді…»
Чоловік тітки Ганни, Денис Валерійович, був на селі вчителем. Його поважали, звали на «ви», радилися в скрутних справах. А тепер — власна донька з дитиною на руках! Ганьба на весь колгосп!
Тітка Ганна не могла дозволити такого скандалу. Тому й відправила провину до родичів, а чоловікові сказала:
«Нехай Соломія їде в місто на заробітки. Вже двадцять років — не дитина».
За молодшими доньками (вони були погодками) тітка Ганна стала пильніше доглядати. Та чи втримаєш? Середня, Оксана, незабаром виїхала до Полтави за розподілом, а найменша, Мар’яна, — до Києва.
…На селі слово, мов пташка, вилітає, та й назад не вертається. Згодом чутки дійшли й до Дениса Валерійовича. Від власних учнів він дізнався, що в його родині неладно.
«Чужих ротів не закриєш…» — зітхнув він і влаштував дружині таку гроза, якої не чули роками.
«Як ти могла на таке піти? Дитину — у будинок малят? Це ж твоя перва онука! Щоб зараз же я її побачив у нашій хаті!»
Тітка Ганна не чекала такої лютості від чоловіка. Хоч сама проплакала весь минулий рік. ЗнаТітка Ганна, зітхнувши глибоко, взяла хустку, перехристилася і вийшла за поріг — тепер їй належало привезти онуку додому, щоб нарешті загоїти рани, які так довго кривавили в її родині.
