СОЛОМИЯ
Де б Соломія не з’являлася, вона завжди притягувала погляди. Одягалася так, що весь персонал магазину, де ця тридцятирічна рудоволока жінка працювала касиркою, тихенько «кошмарівав» від сміху. А ще й солодке любила.
Перед касою завжди лежав пакетик із цукерками. Її пристрасть до біжутерії та яскравої одежі явно переважала здоровий глузд.
Покупці часто застигали, побачивши за касою даму з завитою до небес рудою гривою, прикрашеною бантами, блискучими заколками та стрічками. Соломія завжди носила неймовірно яскраві (і де вона їх тільки знаходила!) блузки, хусточки та надівала на кожен палець по кільцю. Як то кажуть: «Щодня — як свято!»
Але найкраще в її характері була повна нездатність ображатися. Як її тільки не кпили, як не переконували одягатися скромніше й не жувати цукерки цілими днями — вона лише легковажно сміялася, махала рукою, прикрашеною масивними перснями, і закидала в рот чергову цукерку.
Працювала Соломія чудово. Швидко, ввічливо, з посмішкою та добрим словом. Покупець виходив із магазину щасливий, зігрітий широкою усмішкою Соломії, побажаннями здоров’я та любові. І в наступний візит вже йшов прямо до її каси, де сяяла у всій своїй красі руда, весела касирка.
Жодних скарг, жодних зауважень — лише подяки від клієнтів. Соломію хвалили за роботу, але переодягнутися чи зняти прикраси вона відмовлялася. Довелося змиритися з її витівками.
Ніхто не знав, що в душі Соломія ховала страх, а в сумочці — електрошокер.
П’ять років тому пізно ввечері на неї напали підлітки, побили, забрали телефон, гроші та прикраси. Вона пам’ятала, як під дощем ледь доповзла додому, витираючи з обличчя кров і краплі води, як їй було страшно й боляче…
Після того випадку Соломія завжди носила з себе електрошокер.
Нікому не розповівши про те, що сталось, вона приховувала під веселощами та яскравими нарядами свій схований страх.
Вона боялася молодих хлопців та темряви. Але ніхто цього не знав, вважаючи Соломію лише ексцентричною дурницею.
І ось сталося з нею героїчне пригода.
У вихідний день вона вирішила прогулятися містом, подивитися новий одяг. А що ще робити самотній незалежній жінці?
Тішити себе! Ось і їде Соломія в автобусі, мріє про покупки. Задумалася.
Її не збили з думок навіть троє молодиків, майже підлітків, які зайшли на одній із зупинок.
Автобус проїжджав безлюдну паркову зону, коли хлопці раптом схопилися з місць із криком:
— Сидіти, суки! Не рухатися! Гроші, телефони, прикраси — швидко! Поріжемо, покидьки! І без фокусів! — і вихопили ножі. Один приставив лезо до горла водія, а двоє почали збирати «данину».
Налякані пасажири мовчки віддавали свої речі.
Соломія, зрозумівши, що сталося, перелякалася. Її огорнув знайомий липкий жах. Судорожно вчепившись у сумочку, вона намагалася вгамувати тремтіння.
У голові крутилася думка:
— Знову грабують… Чому я? Господи, допоможи!
Вона згадала той темний вечір, удари по тілу, по обличчю, лайку, свою безпорадність…
Згадала цей сором, страх і… розлютилася.
Розлютилася на себе, на мовчазних пасажирів, які безперечно віддавали свої речі нахабним дітям.
У скрутних ситуаціях Соломію завжди рятували цукерки. З’їсть пару — і рішення знайдеться.
Ось і зараз вона машинально полізла в сумочку за солодощами, а рука натрапила на шокер.
Своїм наступним діям вона й сама здивувалася пізніше — настільки це було несподівано.
Вона стиснула шокер, включила його, і коли грабіжник підійшов до неї, різко вихопила руку з сумки й ткнула його в живіт — прямо в сонячне сплетіння, де на футболці був якийсь дурнуватий малюнок.
Закричавши, хлопець впав, здригнувся й затих. Ніхто нічого не зрозумів. Соломія сховала шокер у сумку, знову зробила наляканий вигляд, і лише сусід, схвально покашлявши, відвів погляд, щоб не видати радості.
Другий грабіжник підбіг до свого друга, нахилився над ним і… отримав розряд у шию.
Водій виявився кмітливим — різко гальмував, швидко приборкав третього злочинця. А тут і пасажири підхопили — зв’язали нахабників, яких Соломія «втихомирила».
…Прибула поліція не могла повірити, що злочинців затримала огрядн
