Чоловік залишив листа й пішов: «Я полюбив іншу»
— Свекруха дзвонила, твій брат розлучається, — кинула за вечерею Оксана, дивлячись на чоловіка. Віктор мовчав, устромивши очі в тарілку. — Чого мовчиш? Підтримуєш його? Аж трьох дітей кидає! — Оксана відчула, як у середині закипає злість.
— Оксанко, заспокойся, — Віктор відсунув тарілку. — Він дітей не кидає. Якщо вони розходяться, значить, є причини. — Він підвівся й вийшов із кухні, залишивши її в розгубленості. Його холодна реакція вколола наче ножем. Наступного дня Оксана повернулася з роботи, побачила на столі листа й завмерла, ніби в неї грім з неба вдарив.
Оксана й Віктор прожили разом 27 років у їх затишній квартирі у Львові. І раптом — розлучення. Як таке можливо? Як люди, які пройшли пліч-о-пліч стільки років, можуть розійтися? А донька? Оксана не могла повірити, що їхнє життя розсипається.
Познайомилися вони, коли Оксана, юна студентка з маленького містечка, приїхала вступати до університету у Львів. Здавши іспити, вона з подругою гуляла по набережній Дністра. На лавці хлопці грали на гітарі, і Оксана, яка обожнювала такі пісні, зупинилася послухати. Там Віктор і підійшов до неї — усміхнений, з іскоркою в очах. Так почалася їхня історія.
Зустрічалися, незважаючи на відстань. Оксана навчалася заочно, приїжджала на сесії, а між зустрічами вони листувалися — мобільних тоді ще не було. Кохання зростало, і через рік вони відсвяткували скромне весілля. Жили на орендованій квартирі. Оксана працювала, вчилася, доглядала за хворою матір’ю Віктора. Дітей довго не було — лише через вісім років народилася їхня донька, Соломія. Оксана вважала це дивом.
Слово «розлучення» для неї звучало як вирок. Кінець світу. Вона не уявляла життя без Віктора. Він був її опорою: високий, надійний, для якого сім’я завжди була на першому місці. Вони не були ідеальною парою — Оксана багато працювала, хата часто трималася на чоловікові. Але до недавна це всіх влаштовувало.
Все змінилося, коли брат Віктора оголосив про розлучення, залишивши дружину з трьома дітьми. Оксана запанікувала: а що, якщо й у її чоловіка є хтось інший? «Сидіна в бороду», — думала вона, спостерігаючи за Віктором за вечерею. Він мовчав, і ця тиша лякала її.
— Ти підтримуєш брата? — не витримала вона. — Він дітей кидає!
— Оксанко, не починай, — різко відповів Віктор. — У них свої причини.
Вона не заспокоїлася. Почала контролювати чоловіка: дзвонила по сто разів на день, прислухалася до кожного його слова. Раніше вона не була ревнивою, але тепер кожен його крок здавався підозрілим. Віктор став віддалятися, і це лише розпалювало вогонь.
Влітку Соломія вступала до університету у Києві. Оксана поїхала з нею, щоб зняти квартиру. Від’їжджаючи, вона й подумати не могла, що повернеться в порожню хату. Віктор не прийшов зустрічати її на вокзал. На дзвінки не відповідав. Дома, на кухонному столі, лежав лист. Оксана розгорнула його, і світ розсипався.
«Оксанко, не знаю, як почати… Я подала на розлучення. Соломія виросла, я чекав цього моменту. Ти не помічала, але я змінився. Заради доньки я терпів твої докори, вів господарство, коли ти пропадала на роботі. У нас немає спільних інтересів, кохання згасло. Ми — чужі люди. Чотири роки тому я зустрів жінку. У нас син, йому три роки. Я йду до них. Соломію не кину, буду допомагати. Квартиру залишаю вам. Пробач, якщо зможеш».
Оксана впала на підлогу. Сліз не було — лише порожнеча. Вона оглянула квартиру, але ніщо не тішило. Її життя розлетілося на шматки. Як сказати доньці? Як жити далі, знаючи, що чотири роки він любив іншу, а з нею просто існував, чекаючи слушного моменту, щоб піти?
Вона вийшла на вулицю. Дощ лив цілий тиждень, віддзеркалюючи її смуток, але сьогодні світило сонце. Біля під’їзду Оксана помітила сусідку, Мар’яну. П’ять років тому Мар’яна потрапила в аварію з чоловіком. Його не стало, а вона залишилася прикутою до інвалідного візка. Щодня Оксана бачила її в парку — самотню, але з усмішкою.
— Добрий день, Оксано, — сказала Мар’яна. — Погода чудова, правда? Допоможіть мені спуститися.
Оксана мовчки допомогла. Мар’яна подякувала й раптом запропонувала: «Підемо разом погуляємо?» Оксана кивнула, сама не розуміючи чому. Вони не були подругами, але в цю мить їй потрібно було щось живе поряд.
У парку вони сіли на лавку під старим дубом. Спочатку мовчали. Потом Мар’яна почала: «Коли ми з Петром потрапили в аваріОксана глибоко зітхнула, і раптом зрозуміла, що тепер, коли все втрачено, у неї, нарешті, є шанс почати все спочатку.
