Зіпсовані діти
Ти його розбалувала! У всьому йому догоджаєш, от і сідає на голову! Олено, так не можна! Ти врешті-решт зіпсувала хлопця! Як, власне, і я тебе свого часу! Нема кого винити! Я теж була “та ще”! Ось і маєш зіпсовані діти! І не треба мені казати, що ти вже доросла! Як була дитиною, так і залишилась! Абсолютно не вмієш думати головою та приймати розумні рішення! Валентина Іванівна роздратовано грюкнула дверцятами холодильника й здригнулась, коли магніт з родинною фотографією доньки впав на підлогу.
Це фото зробили минулого літа на відпочинку, куди цього разу її не запросили. Багато років вона їздила з «дiтьми» на відпочинок наглядала за онуками, відпочивала, заводила “корисні” знайомства. Але не тепер.
Причини, через які її не взяли, здалися Валентині Іванівні дивними.
Мамо, цього року у нас складно з грошима. Тому ми їдемо лише з дітьми самі. А тобі ми пізніше підберемо путівку, теж поїдеш відпочити. Поки подумай, куди хочеш поїхати, добре?
Але, Оленко! А як діти? Хто за ними дивитиметься?
Мамо, Денис уже великий. Сам ще кого-небудь нагляне. А Єва буде зі мною. Цього разу не можемо дозволити собі готель, який обирали раніше таки трохи затісно з грошима. Доведеться відмовитись від зручностей. Єві треба на море сама ж знаєш, потім півроку хворіти не буде. Якщо не вистачає на готель з аніматорами, то поїдемо самі в орендовану квартиру, як у старі добрі часи “дикунами”. Справимось.
А мені, мабуть, там місця не знайдеться!
Валентина Іванівна була дуже невдоволена такою перспективою. Їхати одній у санаторій, де з розваг хіба що дискотека для тих, кому уже Та й публіка там не дуже. Інша річ гарний готель, із закордонними туристами й цілком пристойними людьми! З її освітою і знанням двох мов вибір пристойний. Але не цього разу
Мамусю, ти ж усе розумієш! Відпочинок це не лише житло. Це ще й дорога, харчування, все таке.
Ой, прямо я вас обїдаю! Валентина Іванівна вже зовсім розізлилася.
Боже, мамо! Чому я маю пояснювати тобі очевидні речі? У нас немає грошей, щоби поїхати всі разом, розумієш? Я б із задоволенням узяла тебе, але зараз це неможливо. Ремонт у твоїй квартирі, мої проблеми зі здоровям минулого року, репетитори для Дениса все це влетіло в копійку. Тож мусимо вчитись економити. Що ти хочеш від мене? Щоб я скасувала поїздку? Чи все ж таки вивезла дітей на море? Та й я втомилась страшенно. Ти ж бачила, як ми жили весь цей рік!
Бачила! Бачила, яка ти матір! Зовсім дітям часу не приділяєш! Все на мені та на Світлані, твоїй свекрусі. Забрати Єву з садочка, зустріти Дениса зі школи, нагодувати, напоїти, розвести по гуртках та секціях.
Мамо, не перебільшуй! Денис сам їздить на тренування. Ти лише Єву водиш на танці, і то не щодня. Можна було б обійтись, адже у садочку є група з танців, але ти наполягла. Сказала, що дитині треба розвиватись.
Тепер це я винна? голос Валентини Іванівни підскочив на недозволені ноти, і вона схопилася за серце. Які ж ви невдячні! Я ж для вас як для себе! А вам все не так!
Мамо, будь ласка Олена відчула запаморочення, сперлася чолом об вікно. Я дуже ціную все, що ти робиш. Але не треба мені це дорікати, гаразд?
Валентина Іванівна слухати не схотіла. Пішла до себе гордо, кинувши на підлогу вітальні пакет із новим купальником, і образилась.
Ображатися вона вміла. Легко могла дати зрозуміти, хто й що зробив не так, не влаштовуючи скандалів. Просто не брала слухавку, не відповідала на спроби помиритись, а потім вже милостиво зітхала в телефон.
Оленко, якщо серце спиняється, іноді просто ледь стукає це ж небезпечно, так?
І Олена одразу усе кидала і мчала до мами на дачу, де Валентина ховалася після кожної сварки “для спокою душі”. Після цих поїздок Олена була виснажена, кидала ключі від машини, залазила в спальню, накидала поверх себе ковдру і тихо плакала, не знаючи, чому мати так із нею чинить.
Денис заходив тихенько, накривав маму пледом і казав:
Мам, не їдь до бабусі більше. Вона трохи побурчить і приїде сама назад.
Ох, Денисе Якби це було так просто…
Олена знала, що правда. Змалку вона памятала маму такою. Тонка, вразлива, начитана і російською, і французькою, і англійською і вміла вразити словом так, як ніхто інший. Для маленької Оленки найстрашніше було почути тихе холодне:
Оленко, я хочу, щоб ти подумала над свої поведінкою. Іди до себе.
Ніколи у житті Олена не чула цього зменшувально-пестливого “доню”, коли мати була у гарному гуморі.
Проте рідко вона була весела. Валентина Іванівна з тих людей, для кого склянка завжди напівпуста. В її світобаченні головне слово неспроможність. І таких “неспроможних” було довкола неї багато колеги, друзі, чоловік, рідня, сусіди.
Оленка певний час до цієї категорії не потрапляла. В маленькій Оленці все здавалося ідеальним навіть у три рочки складала літери, у чотири надихалась музикою у маминого фортепіано.
Проблеми почалися у шостому класі, коли Олена уперше отримала двійку за диктант. Валентина не дала їй слова сказати одразу:
Дитинко, ти мене дуже засмутила! Як так можна?! Іди до себе!
Олена намагалася тоді все пояснити, але марно. Лише бабуся випадково застала її в сльозах у ванній.
Олено, що трапилось?
Вона розповіла бабусі все і про біль у животі, і про несподіванку. Про такі речі мама не розповідала, вважала, що дочці поки рано знати. Поговорили вони з бабусею, і лиш звичне бурчання від мами:
Олено, подібні речі дитина має говорити лише з матірю!
Я ж не знала… ледь не плакала Олена.
Наступного разу думай головою! Вона для того й дана!
До кінця так і не зрозуміла, за що насправді мама її картала.
То був перший сумнів у бездоганності мами. І з тим прийшло розуміння: мама не свята. І її “життя заради дитини” не завжди така вже істина…
І далі Валентина усе частіше проявляла невдоволення донькою. Особливий знак сварки шовкова хустинка як обруч на лобі, “від мігрені”. Якщо мати йшла по коридору з такою повязкою чекай конфлікту.
До прямої сварки не доходило. Вмощувалась у крісло, прикладала пальці до скронь і крижаним тоном:
Олено, ти мене знищуєш…
Подробиці не озвучувала здогадуйся сама.
Причина могла бути будь-яка, навіть бажання Олени стати лікарем, продовжити татову династію Валентина вважала це недоцільним:
Ти не розумієш! Я твого батька й не бачила, він увесь час на роботі. Хірург не професія для жінки! Відмовся від цієї дурні!
Але бабуся казала, що рятувати людей шляхетно…
Бабуся багато чого казала! А результат? Я вдова, ти без тата. Він згорів на тій роботі! Треба думати головою, Олено!
Врешті Олена вступила до медуніверситету. Мати ледь не півроку з нею не розмовляла. Потім Олена вибрала чоловіка Валентина й цього не прийняла.
Я дивуюсь, доню. Невже не знайшла нікого кращого? І не про гроші мова! Ви ж зовсім різні! Твій чоловік ні Мопассана не читав, ні Верді не слухав!
Олег хороша людина, мама… І любить мене.
На одній любові, Олено, недалеко заїдете
На весіллі ще показово винаймала очі платочком, усім повторюючи:
Звичайно, їм буде нелегко. Молоді, недосвідчені… Але ж я мати! Я допоможу!
Саме на цьому весіллі Валентина зустріла свого Семена Григоровича відставного підполковника, далекого родича Олега зі Львова, який закохав у себе Валентину витонченістю, знанням французької і охайною дачею.
Боже, який у вас акцент! фліртувала Валентина, стискуючи сумочку.
Мама була донькою дипломата й довго жила у Парижі.
Він читав оригіналом французькі балади, ладнав господарство, і Валентина розправила плечі, деякий час залишивши Олену у спокої.
У другому шлюбі Валентина стала щасливою Семен її обожнював, вона навіть помякшала. Народження онуків принесло їй радість.
Оленко, які ж діти! Денис весь у дідуся, Єва у мене, ніс мій і очі! Красуня буде!
Олена не сперечалася, бо зміни у мамі їй дуже подобались.
А всупереч прогнозам, шлюб Олени й Олега був міцним. Олег міг ладнати із тещею кожен залишався при своїй думці. Валентина заперечувала іпотеку, але Олег наполягав:
Так краще. Ваша квартира ваш дім. Нам потрібен свій.
Але Олені буде складно з дітьми все встигати!
Моя мама допоможе з онуками.
У ваших дітей не одна бабуся! Валентина вже й голову тримала гордо. Я займатимусь дітьми!
Мрія Олени повернутись до операційної здійснилася. Діти росли, і живилось наче спокійно, аж біда: Семен захворів і не стало його.
Ой, Сьомо… Валентина опинилася у глибокій самотності. Тільки відчула себе жінкою і знову одна!
Тепер вона щотижня купувала два букетики білих гвоздик для тих, хто “скрашував життя”, і ставала все нестерпнішою.
Олена як могла старалася підтримувати матір на свята і вихідні Валентина завжди була з родиною.
Що тут такого? Правильно, я ж частина сімї! Валентина відповідала подругам.
Може, Олена з чоловіком хоче побути наодинці з дітьми, без твого контролю
Та яка з мене контролерка? Я допомагаю!
Проблеми зявились, коли підріс Денис. Посилений контроль дратував хлопця. Валентину він любив, але її вічні зауваження були нестерпними.
Денисе! Знову слухаєш цю жахливу музику!? Як ти можеш?! вривалася без стуку й морщилась. Це нестерпно!
Шарф повертався на чоло, але хлопця цим не проймеш. Він волів зясовувати все без батьків.
Єво! Йди сюди! Танцювати будемо!
Побачивши, як вони танцюють під український рок, Валентина хапалася за серце.
Денисе, з тобою ще якось А от Єва ні! Дзвоню мамі!
Краще татові, бабусю. Мама в операційній, ти ж знаєш!
Олег спокійно возив тещу додому, а потім на все горло грав із сином на гітарі.
Явний музикальний хист Дениса вимагав розвитку і Олена вирішила час купувати йому гітару.
Олено, не дай Боже! Вам вже не потрібна моя опіка?
Мамо, про що ти?
Я цього не витримаю! Хлопцю треба вчитись, а не музикою займатись!
Але Денис гарно вчиться! Що поганого, якщо ще й музику опанує? Ти ж завжди казала, що дітям треба розвиватись всебічно!
Я мала на увазі інше і ти це знаєш!
Суперечки не припинялись. Олег підтримував Олену, а Валентина пішла у традиційну образу не відповідала на дзвінки, не відчинила двері доньці. Ключі віддала колись назад “щоб не втрачались”.
Та цього разу у Олени урвався терпець.
Не хоче спілкуватися і не треба! вирішила. Вимила посуд, не втримала чашку сина улюблений подарунок, і та розсипалася на підлозі.
Саме ці веселі шматочки на підлозі стали тією краплею, що переповнила чашу терпіння у справі двох близьких людей. Маму Олена й досі любила, але розуміла: цю любов треба змінити щоб не давати більше шкодити самим найдорожчим.
Денисе! гукнула вона, і хлопець миттю прилетів зі сходів.
Тут!
Ти вибрав гітару?
А справді можна? в очах світилася радість.
Не просто можна, треба! Яку хочеш?
Бас! Мамо, ти впевнена?
На всі сто! Як там кажеш?
Ага! А що бабуся скаже?
Що ми зіпсовані діти. Але ти про це не думай! Збирайся їдемо!
Куди?
В магазин, де ж ще!
Зараз! Єві скажу допоможе вибирати!
Дивлячись услід синові, Олена подумала, що її син найкращий у світі. Який іще хлопець потягне шестирічну сестричку у музичний магазин, щоб порадитись?
Гітару купили. І кімната Дениса стала справжньою студією хлопці репетирували, щось записували з апаратурою від Олега і батьків друзів. А коли коротке відео з Євою поряд зі старшим братом зібрало силу-силенну переглядів у соцмережі стало ясно: недарма.
Олена раділа, що син зацікавлений і став більш спокійний. Ввечері, повернувшись додому після важкого дня, вона обіймала дітей й слухала їхні ідеї з усмішкою: значить, все йде так, як треба.
Валентина чекала. Щодня прибирала, щось готувала й чекала, коли ж дочка приїде миритись. Але минув тиждень, другий а Олена не йшла.
Валентина спочатку злилася, потім дивувалася і зрозуміла: вперше хтось дав їй відсіч. Не все у світі підкорюється лише їй. З іншими давала собі раду, як хотіла а от з Оленою так не вийде Скільки б не злилась, все одно любила її по-своєму.
Місяць, другий…
В певний момент вона зрозуміла: ніхто не приїде. Жодних вибачень цього разу не буде.
Важко було це сприйняти. Адже стільки сил віддала дочці з онуками! За що ж вона тепер так? Невже через якесь необачне слово зруйнувати стосунки?
Стомившись метатися по квартирі, Валентина вирушила на дачу. Думала віднайде, нарешті, спокій. Але ні. Ходила по саду, сумуючи, але внутрішньо розуміючи вона теж винна.
Літо змінили дощі. І Валентина нарешті зрозуміла: досить чекати.
У той день, коли серце вже майже здалося, вона сиділа на кухні, стискаючи в долонях чашку улюбленого чаю, та спостерігала, як на подвірї сусідів діти в різнокольорових чоботях і дощовиках стрибають по калюжах. Вона колись просила чоловіка поставити глухий паркан, та Семен Григорович категорично відмовився: кована огорожа красивіше.
Сусіди, викладачі університету, люди “відбулися”: пять онуків, вихованих та розумних. Дивлячись, як найменший весело мчить стежкою по калюжах, Валентина зрозуміла: поки сидітиме тут і грітиме руки чаем, доки жити не почне. І хто ж виграє, якщо далі ніхто не зробить крок назустріч?
Чашка дзенькнула об блюдце, і вже за кілька хвилин Валентина вела машину у місто.
Недільного ранку траса була майже порожня, і в котеджне містечко, де жила Олена з родиною, вона дісталася швидко.
Зупинила машину біля воріт і раптом зрозуміла їй страшно. Вперше за стільки років вибачитись доводилося самій. Довго сиділа в машині, будуючи в голові план розмови.
Та все її сценарії розлетілися, варто було штовхнути хвіртку й ступити на доріжку. Двері були навстіж, і вже з ганку Валентина почула, як десь угорі гримлять барабани й гітари, а Олена на кухні танцює з деревяною лопаткою, співаючи якусь пісню про ляльку та мага.
Круто! Мам, давай і з тобою відео запишемо! Єва ляснула в долоні, залишивши склянки на столі.
Олена налила сік і простягла Єві:
Бери, два віднесеш, два я. Побігли! Мабуть, хлопці вже хочуть пити.
Вона вже майже піднялася нагору, як побачила Валентину у дверях.
На мить час завмер ніби споглядав, що скажуть жінки одна одній.
Єва поспішила щось проказати, але мама випередила:
Мамо, привіт! Подивись, будь ласка, за мясом, добре? Скоро обідатимемо. Зараз хлопці закінчать репетицію всі за стіл. Голодна?
Валентина повільно стягнула куртку:
Так!
Чудово! Олена кивнула й зробила око Єві. Єво, відійди! Чи вже забула, як виглядає бабуся?
Єва усміхнулась, помотала головою:
Як можу! Бабцю, я вже не ходжу на танці! Мама мене в музичну школу віддала. Співатиму. Денис каже у мене гарно виходить!
Валентина відчула, як підступають сльози, схопила склянки з соком:
Давай я віднесу! Треба ж мені подивитись, яку гітару Денис вибрав. Гарна?
Дуже! Я допомагала! Пішли, покажу!
Єва побігла по сходах нагору, а Олена кивнула матері:
Ну що? Чого стоїш? Найважчий крок вже зробила
Валентина зітхне, а потім підніметься до онука. І Денис, серйозно й по-дорослому, покаже гітару.
І щось зміниться.
Не все, звісно. Бо змінити себе в одну мить, ну, не можна. Ще буде багато розмов, недомовок, суперечок. Ще не раз Олена слухатиме маму, а Валентина гадатиме, що й коли з донькою не так. Але одне в цій родині зрозуміють назавжди: щоб тебе почули навчися слухати сам. І все стане на місця, а найрідніші люди будуть поряд. А хіба цього мало?
