Зіпсовані діти
Ти його зіпсувала, розгнівано кинула Валентина Михайлівна, різко зачинивши дверцята холодильника. Постійно потураєш, все дозволяєш, от і маєш! Оленко, так не можна! Повністю зіпсувала сина! Як, зрештою, і я тебе свого часу! Нема на кого нарікати сама ж така! Ви всі зіпсовані діти! І дарма мені тут доводити, що ти вже доросла! Якою була дитиною, такою й залишилась! Зовсім не вмієш думати головою й приймати правильні рішення!
Її голос відлунював по квартирі, зриваючи тишу, коли магнітик із сімейним фото впав з дверцят на підлогу.
Фотографію зробили влітку на курорті біля Чорного моря, але цього разу її чомусь не запросили. Стільки років поспіль Валентина подорожувала разом із «дітьми». Доглядала онуків, відпочивала, знайомилась із новими людьми. Але не цього разу
Пояснення Олени про причину відмови здавались Валентині Михайлівні абсурдними.
Мамо, цього року складна ситуація з коштами. Поїдемо з дітьми самі, а тобі потім купимо путівку окремо відпочинеш, де захочеш. Подивись тури, обери щось цікаве.
А діти? Хто доглядатиме за Євгенієм і Калиною?
Денис уже дорослий, за молодшою сам догляне. Калинка зі мною буде. Раніше нашого бюджету вистачало на готелі з аніматорами, але зараз грошей на таке нема. Тому поїдемо, як кажуть, «по-бідняцьки» орендуємо квартиру або будиночок та самі за всім доглянемо.
Для мене, звісно, місця не знайшлося!
Валентина Михайлівна з образою опустила очі сама їхати у санаторій, де окрім «дискотек для тих, кому за пятдесят», нічого не відбувається? Там одні або пенсіонери зі своїми одвічними скаргами, або нудні сусіди Не те, що гарний готель у Трускавці чи на узбережжі Одещини, де й іноземців вдосталь, і компанія цікава! До того ж вона освічена, володіє двома мовами Вибирати-то може, але не цього разу.
Мамо, ти ж усе розумієш! Відпочинок це не тільки житло, ще переліт, харчування
Прямо на мені економите! Валентина аж зашаріла від обурення.
Боже, мамо! Чому мені треба тобі все пояснювати, що і так зрозуміло? Грошей у нас просто немає! Якби хоча б трохи залишалась зайва сума після ремонту у твоїй квартирі та моїх лікувань, ми б усі поїхали разом! Ремонт, лікування, репетитори Дениса це шалені гроші. А тепер маємо вибирати: або скасовувати поїздку, або дати змогу дітям побути на морі. Я теж страшенно втомлена, ти ж бачила, який у мене був рік!
Так, бачила! Бачила, що ти погана мати! Тобі не до дітей! Все на мені й на Оксані, матері твого чоловіка! Забрати Калиночку з садочка, Дениса зі школи, нагодувати, в кружки й секції відвезти
Мамо, не згущуй фарби! Денис сам ходить на спорт, ти возиш лише Калиночку на танці, і то не щодня. Якби хотіли, відмовились би, у садку є кружок танців, але ти наполягла: «Дитині потрібен розвиток!»
Тобто, тепер я винна? Валентина підняла голос так, ніби серце от-от розірветься, і схопилася за груди. Яка ж ви невдячна! Для вас стараюся, а все не так!
Мамо, прошу у Олени поплив перед очима світ, вона сперлась лобом на скло. Я дуже тобі вдячна, але не докоряй мені цим, домовилися?
Слухати далі Валентина не забажала тихо піднялась і, залишивши пакет із новим купальником просто серед кімнати, гордо пішла, глибоко ображена. Ображатись вона вміла завжди не сварилася, просто не брала слухавку, не відповідала на смс, а коли нарешті зявлялася на звязку, зітхала і жалісливим голосом розповідала:
Оленко, а якщо серце завмирає і тьохкає ледь-ледь, це про що?
І Олена кидала все й летіла за місто, на бабусину дачу. Після таких відвідин вона поверталась зовсім без сил, кидала ключі на комод у коридорі, йшла в спальню, падала просто в сукні на ліжко й тихо, охайно плакала. Чому ж матір так поводиться з нею?
Денис заходив, дбайливо накривав її пледом і торкався плеча:
Мамо, не їзди більше Бабуся поговорить з нами сама, коли захоче.
Ой, Дениску, якби ж можна було бути так впевненою
Олена памятала маму такою давно тонка, ранима, начитана, любила поговорити, і не тільки українською, а й французькою або англійською. Але найбільше Валентина любила ображатися. Для маленької Олени не було гіршого покарання, ніж тихе, холодне: «Оленко, подумай над своєю поведінкою. Іди до себе, дитино». Так вона ніколи не чула цього лагідного «дитино», якщо мама була у доброму гуморі
Такий настрій, правда, бував рідко Валентина Михайлівна була людиною, у котрої «склянка завжди наполовину порожня». У її світі майже всі «неспроможні»: колеги, чоловік, сусіди, родичі.
Оленка довго залишалась інакшою розумна, красива, здібна. Вже в три роки складала букви, а в чотири сідала до піаніно й казала: «Я чую музику!» Валентина пишалася донькою до певного моменту.
Все змінилося у шостому класі відмінниця Олена раптом отримала двійку з диктанту. Мати не дала ані слова сказати дитино, ти мене дуже розчарувала! Неможливо! Іди до себе! Олена так і не пояснила матері, що сталося залиті сльозами очі, а проблема виявилась елементарною. Бабуся Оленка випадково застала дівчину у ванні, коли та намагалася випрати зі спідниці кров
Розповіла бабусі: у школі болів живіт, а потім злякалася не знала, що дівчатам випадає пройти через це. Мама нічого не пояснила, а подруг майже не було виховання
Розмова бабусі зі свекрухою, як завжди, закінчилась мігренню й бурчанням: Подібне дівчина обговорює лише з мамою! «Я не знала» Іншим разом думай! Так і не зрозуміла тоді, що саме мама виставляє їй за докір.
Саме тоді зявилось перше сумнів: може, мама не свята. З часом розчарування множились Валентина вже не приховувала невдоволення донькою. Коли на лобі у мами зявлялася шовкова хусточка провісник чергової бурі Олена знала: скандал невідворотний.
До криків не доходило. Валентина опускалася в улюблене крісло, притискала пальці до скронь і холод у голосі, ніби лід на Дніпрі
Олено! Ти мене нищиш
Чому саме пояснювати не треба було. Все могло стати приводом: хоч вступ Олени на медичний, хоч вибір чоловіка.
Ти мене дивуєш, доню Хіба не було достойнішого? Маю на увазі не гроші світогляд! Твій Олег навіть не знає, хто такий Франко!
Олег добра людина, мамо, і… головне любить мене.
На любові багато не побудуєш Ти зрозумієш це, але буде пізно!
На весіллі Валентина театрально витирала очі, всім повторювала: Я ж мати, тож буду поряд!
На щастя, саме там вона познайомилась із Семеном Григоровичем, далеким родичем Олега, відставним підполковником із чудовими манерами й бездоганною французькою. Нове кохання дещо помякшило Валентину, і Олена щиро раділа за маму.
Та скоро в родину повернулося горе: Семен Григорович помер. Відтоді Валентина навідувала могили з двома букетами білих гвоздик і ще більше чіплялася до рідних.
Олена компенсувала мамині самотні дні, завжди запрошуючи її на сімейні свята й відпочинок. Подругам Валентина карбує: Я теж частина родини! «Та може, Олені потрібно побути з чоловіком і дітьми?» Дурниці! Я ж допомагаю!
Конфлікти загострилися, коли Денис подорослішав. Бабусині зауваження злили хлопця:
Денисе, знову ця жахлива музика! Це нестерпно! Валентина входила без стуку, вмикала свої «мігрені», але на хлопця це вже не діяло.
Калино, йди до мене співатимеш у гурті!
Валентина жахалася, бачивши, як діти танцюють під український рок. Телефонує Олені: Це неприпустимо! «Тату краще дзвоніть, мама операцію робить».
Олег реагував спокійно, а після відвозив тещу на дачу і вдома підспівував синові мріяли, щоб так могли співати для всіх.
Побачивши захоплення сина музикою, Олена вирішила купити гітару.
Не смій! Валентина ледве не зомліла. Йому треба вчитися, а не дурня клеїти!
Денис добре вчиться! І це ти мене вчила, що дітям треба різносторонній розвиток!
Я зовсім інше мала на увазі, й ти це знаєш Знову, Олено
Марні суперечки. Олег підтримав дружину, а Валентина пішла у свою образу не відповідала на дзвінки, не пускала Олену додому. Ключі у доньки відібрала під приводом «загубила власні».
Цього разу Оленине терпіння вичерпалось.
Не бажаєш спілкування твоя справа! буркнула Олена, коли у її вихідний упала на підлогу улюблена горняткова чашка подарунок Дениса на День народження. Саме кольорові уламки стали останньою іскрою. Олена ще любила маму, але знала: настав час змінити любов, щоб не дозволяти поранити себе чи дітей.
Денисе! поклик матері долинув аж на другий поверх.
Я тут!
Вибрав гітару?
Можна? хлопчина світився сонцем.
Треба! Яку хочеш?
Бас-гітару! Мамо, ти справді дозволиш?
Абсолютно впевнена! Як ти кажеш на всі сто!
А що бабуся скаже?
Що ми зіпсовані діти Не думай про це, збирайся!
Куди?
Як куди? В музичний магазин! Де ще купують гітари?
Тільки Калиночці скажу вона теж поїде, допоможе обрати!
Дивлячись услід дітям, Олена думала її Денис найкращий. Який ще підліток потягне молодшу сестру за собою радитись про гітару?
І гітара була куплена. Кімната Дениса стала наче репетиційною студією для хлопчаків. А коли їх маленьке відео з Калиною, яка співала у дуеті з братом, набрало силу-силенну переглядів у соцмережі все стало на свої місця.
Олена тихо раділа: діти зайняті, син менше дратується, вечорами діти розповідають про нові ідеї, а вона відчуває все робить правильно.
А Валентина чекала. Кожного дня прибирала, щось готувала, чекала, що донька приїде просити пробачення, як завжди
Минув тиждень, потім другий. Олена не зявлялась.
Валентина спершу дивувалася, потім розлютилася, пообіцявши собі, що цього разу Олена легко не відкараскається. Згодом прийшло розуміння: вперше хтось дав їй відсіч, довівши, що не все підкоряється її бажанням.
Якби йшлось про когось іншого Валентина давно б просто викреслила людину зі свого життя. Але ж з Оленою інакше. Її доньку вона, попри все, любила.
Минув місяць, ще один…
Валентина збагнула цього разу ніхто не приїде, жодних вибачень не буде.
Важко було усвідомити чому так? Невже аж така дрібниця як сердите слово здатне розбити сімю? Змучена Валентина поїхала на дачу, гадаючи знайти там спокій, але й там не могла заспокоїтись. Блукала по саду, тихо плакала, та так і не наважувалась визнати відповідальність і на ній.
Змінилась пора, і осінні дощі настали.
В той день, коли її серце врешті здалось, вона сиділа на кухні, пригорнувши долонями чашку з улюбленим карпатським чаєм, і спостерігала як сусіди поважні викладачі з пятьма внучатами весело бігають по калюжах по сусідському подвірю. Свого часу Валентина вмовляла Семена Григоровича поставити високий паркан, але той залишив струнку ажурну огорожу, колись зварену другом щоб «жити по-людськи». І тому Валентина тепер щоденно мусила чемно вітатись із сусідами і спостерігати зі свого вікна чуже щастя.
Валентина зрозуміла: досить чекати. Можна так і просидіти, гріючи руки об горнятко, розчулюючись власним его, а потім буде вже надто пізно кому потрібні будуть гвоздики?
Чашка дзенькнула об блюдце. Через кілька хвилин Валентина вже виїжджала з двору.
У неділю дороги майже порожні. До села під Києвом, де жили Олена з Олегом і дітьми, добралася швидко.
Зупинилася біля будинку доньки, нерішуче оглянула знайомий двір. Їй справді було страшно вперше робити крок до примирення, залишивши образи.
Та всі заготовлені слова полетіли геть, щойно вона переступила поріг будинку. Двері відчинені, десь на другому поверсі грохоче барабанна установка, а на кухні Олена під музику щось готує, підспівуючи старому хіту про ляльку й чаклуна, й несамовито махає деревяною лопаткою. Єва вигукує: Мамо, давай і ми ролик знімемо!
Олена розливає сік, протягує дві склянки дочці.
Калинко, однеси хлопцям, а ми зараз піднімемося!
В ту мить Олена помічає маму у дверях.
Час завмер. Жіночий погляд зупинився на Валентині. Єва хотіла щось сказати, але Олена випередила:
Мамо, привіт! Приглянь, будь ласка, за мясом скоро обідати. Мальчишки закінчать репетицію всі підемо за стіл. Голодна?
Валентина кивнула, знімаючи куртку.
Так.
То й добре! усміхнулась Олена та підморгнула. Калинко, ти ж не забула, як бабуся виглядає?
Дівчинка засяяла і кинулася до бабусі.
Бабусю, я на танці більше не ходжу! Мама записала мене в музичну школу. Я брату тепер підспівую, і в мене виходить!
Валентина відчула, як очі налились сльозами, тож схилилась до внучки, взяла склянки.
Давай я занесу! Маю подивитись на Денисову гітару. Вона гарна?
Дуже! Червона! Пішли, я покажу!
Калина побігла по сходах, а Олена кивнула матері:
Ну що ти, мамо? Найважчий крок ти вже зробила
Валентина кивне у відповідь. А потім підніметься у кімнату онука. Денис теж кивне, серйозно і по-дорослому і покаже гітару.
Щось зміниться не все одразу, але нарешті стане ясніше: у цій родині зрозуміли, що щоб тебе чули, треба й самому вчитись слухати. А все інше буде.
Головне, що рідні залишаться поруч. А хіба цього мало?
