Шість років я запитував себе: чому моя невістка так ворожо ставиться до нас?
Шість довгих років я не спілкувався із сином Данилом. Навіть не отримав запрошення на його весілля. Я знав, що в цьому винна його дружина Соломія. Не розумів чому, але через неї страждав.
У нас із дружиною троє синів, а він старший, від першого шлюбу. Звичайно, я люблю всіх дітей, але Данило завжди був особливим, моєю гордістю.
Шість років тому він зустрів Соломію. Від самого початку щось пішло не так. Спочатку вона справила гарне враження. Перший її візит до нас пройшов спокійно. Але вже вдруге все змінилося. Сиділи за столом, коли вона раптом сказала Данилові: «Ти жахливо одягаєшся. Подарую тобі гарний костюм». Він відповів: «Не треба, у кожного свій смак». Я його підтримав. Соломія нахмурилася, але мовчала.
Наступного дня Данило поцілував мене на прощання, а вона навіть не підійшла. Тоді я ще не розумів, що сталося. Лише згодом зрозумів однією фразою викликав у неї гнів.
Мене навіть не запросили на їхнє весілля.
Через кілька місяців мовчання Данило запросив нас у Чернівці звідти була Соломія. Ми з дружиною хотіли зупинитись у готелі, але він наполіг, щоб ми ночували в них, попередивши, що майже не побачимось у неї були справи в батьківському магазині.
Обід мав відбутися у ресторані, але вона не прийшла. За кілька днів Данило сказав мені: «Тату, я одружуюсь із Соломією». Додав, що не хоче великого весілля, лише сімейний обід. Мене це не засмутило, я сказав, що радий за нього.
Тиждень потому він подзвонив і повідомив Соломія не хоче, щоб я був на весіллі. Запросили лише дружину. Братів теж не запросили. Не можу передати, що відчував у той момент. Передав слухавку дружині, яка різко сказала: «Не поїдемо без тата та дітей». Данило розірвав розмову.
Дні потому невістка намагалася додзвонитися до мене, але потрапляла лише до дружини. Врешті вона мене знайшла і різко кинула: «Ну нарешті!» Я не витримав і відповів: «Знаєш, більше не хочу чути про тебе!» Це була наша остання розмова.
Незабаром вони виїхали до Польщі. Два роки ми нічого про них не знали. Моя сестра писала їм, а Соломія відповіла: «Данило має нову сімю». Насправді він лише іноді спілкувався із братом Олегом, але більше не приходив до нас. Так минуло шість років.
Кілька місяців тому я спробував звязатися дуже сумував. Написав два листи один Данилові, інший Соломії. Ніхто не відповів.
Коли три роки тому померла моя мати, син не приїхав на похорон. Не зявився і після смерті старшої сестри. За останні шість років отримав лише одне SMS на день народження дружини. А далі мовчанка.
Я відчував, що частина мене вмерла. Випадково дізнався, що вони переїхали до іншого міста, але навіть не знаю, якого. Щодня думаю про сина. Найгірше не розумію, чому дійшло до цього. Довгий час звинувачував невістку думав, вона маніпулює ним, хоче забрати собі. Чому вона так нас ненавидить? Не знаю, адже вона ніколи не пояснила. Можливо, й сам був не правий. Як би хотілося, щоб усе склалося інакше!
Два місяці тому ми з дружиною виграли у лотерею коротку подорож до Польщі. Гуляючи провінційними вуличками, зупинилися біля дитячого майданчика. Мріяли про онуків Раптом до нас підбіг хлопчик, що гнав мяча. Він так нагадав Данила в дитинстві! Я посміхнувся, дружина допомогла відбити мяча, і вони почали грати Через хвилину хтось покликав: «Максиме!»
Я не повірив своїм очам перед нами стояли син і Соломія! Після обіймів посипалися слова, в яких всі заплуталися. Ми всі були настільки замкнені в собі, що перестали намагатися знайти спільну мову Так, якби мені сказали: «Не хочу більше тебе чути», я теж не наважився б першим до
6 годин роздумів: Чому невістка була так ворожою до нашої родини?