Свекруха та її дачні ігри
Нещодавно моя свекруха, Марія Степанівна, видала таку новину, що я ледь не впала зі стільця. Виявилося, що цього літа вона везе на дачу внуків від своєї доньки Оксани — Софійку та Данилка, а нашу чотирирічну Оленку, бачте лишень, вирішила залишити нам на все літо! І це без жодної натяки на обговорення! Коли я зі своїм чоловіком Андрієм спробували висловити невдоволення, Марія Степанівна лише цмокнула: «Усе чесно, Іринко! Я ж не можу всіх онуків на дачу взяти!» Чесно? То що тепер наше життя має підлаштовуватися під її царські накази? Досі кип’ю, і мушу виговоритися, бо інакше просто вибухну.
Все почалося пару тижнів тому, коли свекруха подзвонила й ніби між іншим озвучила свої «пляни». Тоді я ще не зрозуміла, до чого вона веде. «Іринко, — каже, — я цього року забираю Софійку й Данилка на дачу. Вони вже доросліші, з ними легше, а Оленка хай побуде з вами». Я спершу подумала, що жартує. Оленка обожнює дачу Марії Степанівни — там сад, гойдалки, річка поруч. Щороку вона їздила туди на пару тижнів, і ми з Андрієм були тільки раді: донечка щаслива, ми відпочиваємо. Але щоб свекруха раптом вирішила не брати нашу дитину зовсім, а замість цього підкинути її нам, немов посилку? Це вже занадто!
Я одразу сказала Андрію: «Ти чув, що твоя мама видумала? Чому вона вирішує за нас?» Андрій, як завжди, спробував згладити кути: «Іро, ну мама ж хоче провести час із Оксаниними дітьми. А Оленка й вдома добре, ми самі з нею впораємося». Впораємося? Звісно, впораємося, але ж справа не в цьому! Чому Марія Степанівна не запитала нашої думки? Ми з Андрієм працюємо, у нас свої плани на літо — хотіли взяти відпустку, поїхати з Оленкою на море. А тепер що? Скасовувати все, бо свекруха так вирішила? І головне, ця її фраза про «чесність» — наче вона нам послугу робить!
Я вирішила поговорити з нею відверто. Подзвонила й кажу: «Маріє Степанівно, чому ви не порадилися? Оленка любить дачу, а ми розраховували, що вона, як звичайно, проведе там час». А вона у відповідь: «Іро, не зачинай. Софійка й Данило давно в мене не були, я їх беру. А Оленка ваша, ось ви й займайтеся». Я ледь телефон не випустила. Займайтеся? То що, Оленка тепер не її онука? І чому Оксанині діти в приорітеті? Я знаю, що Оксана, її донька, живе ближче до дачі, і Марія Степанівна завжди більше возиться із її дітьми. Але так відверто ставити їх вище за Оленку — це вже безчестя!
Я намагалася пояснити, що в нас свої плани, що Оленці буде прикро, що вона не їде на дачу. Але свекруха відрізала: «Іро, не драматизуй. Оленка й удома посидить, а я не гумова, усіх не вивезу». Не гумова? А хто її просив бути гумовою? Ми ніколи не нав’язували Оленку, завжди домовлялися заздалегідь. А тепер вона просто ставить нас перед фактом. Андрій замість того щоб підтримати, лише розводить руками: «Мама ж краще знає, Іро. Не сваріться». Не сваріться? Та я вже на межі, щоб сама зібрати Оленку і привезти їй під двері — нехай тоді відмовляє онуці в очі!
Найобразливіше — це для Оленки. Вона вже запитує: «Мамо, а коли ми поїдемо до бабусі на дачу? Я хочу на гойдалки та полуниці збирати!» Я не знаю, що їй відповісти. Сказати, що бабуся вибрала інших онуків? Це ж дитина, вона не зрозуміє, але буде сумувати. А я не хочу, щоб моя донька почувалася менш любимою. Я навіть запропонувала свекрусі компроміс: нехай візьме всіх трьох онуків хоч на місяць, а ми з Андрієм оплатимо витрати. Але вона вперлася: «Іро, я вже вирішила. Не заважай». Не заважай? То що, я тепер стороння в житті власної дитини?
Я поговорила з Оксаною, сподіваючись, що вона вмовить матір. Але та лише розвела руками: «Іро, мама сама вирішує. Софійка й Данило давно просилися на дачу, а Оленка ще мала, їй і вдобре». Мала? Оленка лише на рік молодша за Софійку, яка різниця? Я зрозуміла, що від Оксани толку не буде — вона й рада, що її дітлахи в фавориті. А ми з Андрієм лишилися розбиратися з цим «чесним» свекрушиним рішенням.
Тепер я думаю, що робити. Може, плюнути на все і поїхати з Оленкою на море, як планували? Але ж образливо, що Марія Степанівна так легко викреслила нашу донечку зі своїх планів. А може, поговорити з Андрієм, щоб він нарешті поставив матері ультиматум? Але ж знаю — він не любить із нею суперечити. Каже: «Іро, це ж мама, вона любить Оленку, просто хоче справедливості». Справедливості? Коли одну онуку беруть на дачу, а іншу підкидають, як валізу?
Я ще не вирішила, як вчинити. Але знаю точно: не дозволю, щоб Оленка почувалася непотрібною. Якщо Марія Степанівна гадаєАле поки що лише зітхаю глибоко й готуюся до розмови з Оленкою, яка, звісно, заслуговує на найкраще літо, навіть якщо його доведеться влаштувати без бабусиної дачі.
