У невеличкому містечку на Поділлі, де старі дерев’яні хатки зберігають тепло родинних традицій, моя мрія про щасливе заручення розбилася об жорстоку реальність. Я, Оксана, хотіла познайомити батьків свого нареченого, Тараса, з моєю мамою, але замість сердечної зустрічі отримала скандал, який зруйнував мої надії та залишив у душі глибоку рану.
Ми з Тарасом зустрічалися два роки, і я була впевнена, що знайшла свою долю. Він — добрий, працьовитий, завжди піклувався про мене. Коли він зробив пропозицію, я від щастя літала у хмарах. Ми вирішили, що настав час познайомити наших батьків. Моя мама, Соломія, жила в Іспанії, працювала там останні десять років, але заради такої події прилетіла додому. Батьки Тараса, Богдан і Марія, жили недалеко, в орендованій квартирі, і я знала, що їхнє життя непросте. Тарас часто допомагав їм грошима, оплачував оренду, і я поважала його за це. Але я не очікувала, що їхня скромність стане причиною катастрофи.
Організувати зустріч було непросто. Мама запропонувала влаштувати вечерю у нас вдома, щоб все пройшло затишно та по-родинному. Я готувалася кілька днів: прибирала, купувала продукти, пекла пиріг за маминим рецептом. Тарас запевняв, що його батьки в захваті від ідеї та з нетерпінням чекають знайомства. Я уявляла, як ми всі сидимо за столом, сміємося, обговорюємо весілля. Але реальність виявилася далекою від моїх мрій.
У день зустрічі мама приїхала з аеропорту, втомлена, але щаслива. Вона привезла подарунки для батьків Тараса: пляшку іспанського вина та сувеніри. Я пишалася нею — вона завжди вміла створити теплу атмосферу. Але коли Богдан і Марія зайшли до нашого будинку, я одразу відчула напругу. Марія оглянула кімнату поглядом, сповненим заздрості, а Богдан виглядав похмурим. Я намагалася розрядити обстановку, частувала їх чаєм, але Марія раптом почала говорити про те, як їм важко живеться.
«Ми все життя орендуємо квартири, — почала вона, дивлячись на мою маму. — Тарас тягне нас, а сам ледве зводить кінці з кінцями. А ви, Соломія, мабуть, в Іспанії в розкоші купаєтесь?» Її тон був отруйним, і я завмерла. Мама, намагаючись згладити незручність, відповіла, що працює доглядальницею, живе скромно, але Марія перебила: «Скромно? А навіщо тоді ці дорогі подарунки? Приїхали похизуватись?»
Я була в шоці. Мама розгубилася, а Богдан мовчав, не намагаючись зупинити дружину. Тарас червонів, але теперішній не втручався. Марія продовжувала: «Ви тут пироги печете, а ми ледве виживаємо! Думаєте, раз у вас усе є, можна нас принижувати?» Я намагалася заперечити, що ніхто їх не ображає, але вона вже кричала, звинувачуючи нас у гордині. Мама, не витримавши, підвелася зі столу: «Я приїхала познайомитися, а не вислуховувати образи». Марія кинула у відповідь: «Ось і їдьте назад до своєї Іспанії!»
Вечеря закінчилася катастрофою. Марія з Богданом пішли, грюкнувши дверима. Тарас вибачався, але його слова звучали порожньо. Мама плакала, а я відчувала, як руйнується моя мрія про весілля. Як можна будувати сім’ю, якщо батьки нареченого такі вороже налаштовані? Я докоряла собі: треба було зустрітися на нейтральній території, не запрошувати їх до нас. Але їхня злоба була незрозумілою. Невже вони побачили у нас ворогів лише тому, що ми живемо трохи краще?
Наступного дня я подзвонила Тарасу, сподіваючись, що він поговорить із матір’ю. Але він відповів: «Маму не переконаєш, вона все життя страждала. Може, твоя мама справді занадто вивищується?» Його слова добили мене. Я любила його, але як прийняти сім’ю, яка ненавидить мою? Мама полетіла назад до Іспанії, не попрощавшись із батьками Тараса. Вона сказала: «Оксано, подумай, чи готова ти до такої свекрухи».
Тепер я в розгубленості. Тарас просить дати йому час, але я не можу забути приниження, яке пережила мама. Марія навіть не вибачилася, а Богдан підтримав її мовчанням. Я боюся, що ця злоба отруюватиме наше життя. Моє кохання до Тараса ще живе, але тріщина між нами зростає. Я мріяла про весілля, про сім’ю, де всі будуть рідними, але натомість отримала скандал і біль.
Сусідка, дізнавшись про подію, порадила поговорити з Тарасом начистоту: якщо він не зможе захистити мене від своєї матері, чи варто продовжувати? Я не хочу втрачати його, але й жити під гнітом її ненависті не можу. Моя душа розривається між коханням і почуттям власної гідності. Я хотіла об’єднати родини, а натомість втратила віру в наше майбутнє. Марія своїм гнівом зруйнувала не тільки вечір, але й мою надію на щасливе життя з Тарасом.
