**Тіні минулого та новий шлях**
Марійка повернулася з роботи до своєї квартири у селищі Яблуневе. Відчинивши двері ключем, вона завмерла в передпокої. Поряд з її черевиками та взуттям чоловіка акуратно стояли чужі босоніжки на невеличкому каблучку. Вона миттєво впізнала їх — це були туфлі сестри чоловіка, Оксани. «Навіщо вона тут? Тарас нічого не казав, що Оксана завітає», — подумала Марійка, відчуваючи, як у грудях починає стискати. Вона хотіла покликати чоловіка, але інтуїція прошепотіла: не поспішай. Замість цього вона затаїлася, прислухаючись до розмови, яка долітала з вітальні. Те, що вона почула, змусило її серце завмерти.
— Марійко, твій знову у відрядженні? — кликнув її колега Данило, наздоганяючи на парковці біля офісу. — Може, зайдемо в кав’ярню? Вип’ємо твій улюблений раф, побалакаємо, а то все на бігу — привіт та до побачення.
— Вибач, Даниле, сьогодні не вийде, — відповіла Марійка, натягнуто посміхнувшись. — Тарас обіцяв повернутися раніше, хочемо обрати меблі для кухні. Ми ж ще не встигли зовсім облаштуватись після ремонту. До речі, він давно не їздив у відрядження.
— І завжди вчасно повертається? — у голосі Данила прозвучала легка іронія.
— Не завжди, — зітхнула Марійка. — Нам зараз потрібні гроші, ось Тарас і затримується на роботі. Обставимо квартиру, тоді, може, стане легше.
— Зрозуміло, — усміхнувся Данило, побажав їй гарного вечора і пішов у інший бік.
Марійці пощастило: автобус підійшов швидко, хоча зазвичай його доводилося чекати. Вона сіла біля вікна й задумалась. Колись вона ледь не вийшла заміж за Данила. Вони розійшлися через дурну сварку, причини якої вона вже й не пам’ятала. Потім з’явився Тарас, і Марійка, бажаючи довести Данилові, що без нього не пропаде, швидко погодилась на шлюб. «Ось, дивись, я не сама, тепер ти пошкодуєш», — думала вона тоді.
Данило намагався помиритися, благав прощення, клявся, що зробить її щасливою, але Марійка була надто захоплена Тарасом. Вона вирішила, що Данила ніколи не кохала, що все це було помилкою. З часом вона майже забула про нього, але нещодавно його перевели до їхнього філіалу з головного офісу. Данило робив вигляд, що радий випадковій зустрічі, але Марійка підозрювала, що він спеціально домігся переводу, дізнавшись, де вона працює. Їй було приємно, що він досі не одружений і дивиться на неї з тією самою теплотою. Глибоко в душі вона бажала йому щастя, але десь у серці все одно відчувала легку заздрість до його майбутньої дружини — Данило вмів гарно доглядати, справжній романтик.
Тарас ж був добрим чоловіком, але останнім часом частіше зникав на роботі. Він старався заради їхнього майбутнього, щоб вони ні в чому не потребували, але на Марійку часу майже не лишалося. Жили вони в квартирі сестри Тараса, Оксани, яка щиро запропонувала їм житло, поки її діти маленькі. Оксана і її чоловік не знали фінансових труднощів — вона ніколи не працювала, а квартири здавали в оренду як інвестицію для дітей. Марійка й Тарас зробили ремонт на свій смак, тепер купували меблі. Але іноді Марійка шкодувала, що вони не орендували готове житло. Стільки грошей пішло на ремонт, що вистачило б на роки оренди чи перший внесок за іпотеку. Але Тарас запалився ідеєю, коли Оксана запропонувала їм цю квартиру.
Марійка вийшла з автобуса й поспішила додому. У повітрі висів запах майбутнього дощу, але вона не помічала прохолоди. Думки плуталися, не даючи зосередитись. Скільки минуло з того часу, як вони з Тарасом заселилися до цієї квартири? Рік? Півтора? Точний час вислизав із пам’яті, але відчуття, що їхній досі тимчасовий, не йшло. Вони робили ремонт, облаштовувались, але постійно чекали чогось більшого, ніби справжнє щастя було десь попереду.
Підійшовши до під’їзду, Марійка зловила себе на тому, що йде повільно, ніби відтягує момент повернення. Двері під’їзду скрипнули, впускаючи її у напівтемряву. Піднімаючись на третій поверх, вона відчувала, як усередині росте незрозумілий тривожний комок.
Увійшовши до квартири, Марійка зупинилася. Поряд з її взуттям і кросівками Тараса стояли витончені босоніжки Оксани — дорогі, на невеликому каблучку. «Навіщо вона тут?» — подумала Марійка, не пригадуючи, щоб чоловік згадував про візит сестри.
Вона хотіла голосно повідомити, що вдома, але щось зупинило. Інтуїція підказала: не поспішай. Марійка затаїлася, прислухаючись до голосів із вітальні.
— Ми з чоловіком хотіли у відпустку, — говорила Оксана. — Але в нього не виходить звільнитися,Марійка почувствовала, як її руки стиснулися в кулаки, а серце забилося так, начебто хотіло вистрибнути з грудей — вона зрозуміла, що більше не може слухати цю розмову.
