**Розколоте серце бабусі: Драма родини Олени**
Олена смажила деруни на кухні їхньої затишної хати у Львові, коли вхідні двері з грюком відчинилися, і в коридор увірвалися її доньки, що поверталися від бабусі.
— Ой, мої рибки! Як у бабусі погостили? — Олена витерла руки об фартук і вийшла зустрічати діточок з усмішкою.
— Та бабуся нас не любить! — одностайно випалили Соломія й Орися, голоси їх тремтіли від образи.
— Що? Чому ви так вирішили? — Олена завмерла, відчуваючи, як серце стиснулося від тривоги.
— Бабуся сегодня… — почали дівчатка, переглянувшись.
— Що вона зробила? — голос Олени став гострішим, а в грудях похололо.
Соломія й Орися, ледве стримуючи сльози, розповіли все. Олена слухала, і з кожним словом її обличчя каменіло від жаху.
— Бабуся нас не любить! — повторили дівчатка, ледь переступивши поріг.
— Звідки вам таке в голову? — Тарас, батько дівчаток, відірвався від газети, нахмурившись. Олена подивилася на чоловіка, чекаючи пояснень.
— Вона Данилкові й Мар’янці всі найсмачніші шматочки давала, я бачила! — почала Соломія, мнучи край сорочки. — А нам — нічого. Їм можна було бігати, галасувати, а нам казала сидіти тихо. І коли вони їхали, бабуся їм кишені набила цукерками, кожному по шоколадці дала, обняла, аж до автобуса провела. А за нами… — тут Орися схлипнула, — просто двері зачинила!
Олена відчула, як кров відлинула від обличчя. Вона давно помічала, що свекруха, Ганна Яківна, більше пеститься з дітьми своєї доньки Ярослави, ніж з її доньками. Але щоб так відверто? Це було вже занадто.
Відносини зі свекрухою в Олени були спокійними: без особливої теплоти, але й без сварок. Усе змінилося, коли в Ярослави та її чоловіка народилися Данилко й Мар’янка. Тоді Ганна Яківна показала себе у всій красі. По телефону вона могла годинами описувати, які в її Ясі чудові діти:
— Такі розумнички, усе від мами взяли, справжні янголятка! — захлиналася від захвату бабуся.
Олена сподівалася, що їхнім донькам теж дістанеться хоч крапля цієї любові. Але коли через кілька років народилися Соломія й Орися, Ганна Яківна зустріла новину холодно:
— Дві відразу? Ну, ви даєте! У мене сил не вистачить з ними возитися.
— Та нас і не просять, — здивувався Тарас. — Самі впораємося.
— Ще б! — фуркнула свекруха. — Ярославі б краще допомогти. Їй важко, адже малі майже однолітки!
— А наші що, не діти? — не витримала Олена. — Ви ж казали, що в Ясі діти спокійні, без клопоту.
Ганна Яківна зиркнула на невістку й процедила:
— Брат має сестрі допомагати. Він їй рідний, не те що ти.
Після цієї розмови Олена й Тарас зрозуміли: на підтримку свекрухи розраховувати не варто. Близнятка вимагали багато часу й сил, але виручала мама Олени. Вона мчала через все місто, допомагала, як могла, і ніколи не скаржилася. Ганна Яківна ж бачила лише Ярославу та її родину. Про Данилка й Мар’янку вона готова була говорити годинами, а про доньок Тараса лише махала рукою:
— Та нормально, ростуть поволі…
Олена з чоловіком жили далеко від свекрухи, в гості їздили рідко. З Ярославою вона намагалася не перетинатися: четверо дітей у одній хаті — це хаос. Ледь малі починали гратися, як Ганна Яківна хапалася за голову, скаржачись на тиск. Тарас і Олена тут же збиралися додому, забираючи доньок. Ярослава з дітьми завжди залишалася.
Коли ж вони таки приїздили, починалися докори: то Соломія з Орисею з’їли цукерки без дозволу, то щось розлили, то занадто голосні. І знову — тиск, важка голова й прохання швидше йти. При цьому свекруха не втомлювалася хвалити дітей Ярослави:
— Ось яких онуків мені донька подарувала! Тихих, слухняних, ласкавих. Усе «бабусю, бабусю»!
Данилкові й Мар’янці вона купувала одяг майже щотижня, пестила солодощами, іграшками. А Соломії з Орисею дарувала лише по святах — і то звичайні подарунки.
Першими несправедливість помітили знайомі. На питання, чому Ганна Яківна так виділяє дітей доньки, вона з гордістю відповіла:
— Це мої рідні!
— А Тарасові доньки?
— Звідки мені знати, чиї вони? На сина записані, от і все.
Ці слова, немов отрута, дійшли до Тараса й Олени через добрих людей. Тарас вперше розлютився й поїхав до матері на серйозну розмову. Після цього Ганна Яківна затихла, але ненадовго.
Ярослава з дітьми жила недалеко від свекрухи, часто приїжджала в гості. Тарас возив доньок рідше, але дівчатка любили грати з кузенами. Спочатку. Але незабаром навіть Данилко й Мар’янка помітили, що бабуся до них ставиться інакше. Звісно, всі прокази вони почали звалювати на Соломію й Орисю, а бабуся охоче вірила улюбленцям.
ОстанньоюОстанньою краплею стала історія, яку розповіли дівчатка: Ганна Яківна щедро обдарувала Данилка й Мар’янку солодощами, а Соломію з Орисею просто випроводила за двері, навіть не вийшовши до автобусу.
