«Готуйся, мама з братом їдуть ділити спадщину»: Ти знедолила свого брата, у тебе немає совісті
Я відмовилася від своєї частки спадщини на користь батька, але отримала в подарунок його цілу квартиру. Його слова досі лунають у моїй голові: «Потім усе зрозумієш. Головне — не вірь їм, вони брехатимуть». Я не одразу збагнула, про кого він, але тепер усе стало на свої місця.
Мене звуть Соломія. У мене є тітка Віра, молодша сестра мами. Вони з матір’ю не спілкувалися — ходили чутки, що Віра привласнила собі всю бабусину спадщину. Я знала, що в мене є двоюрідні брат і сестра, Богдан і Орина. В дитинстві ми грали разом, але потім зв’язок обірвався. Нещодавно Орина знайшла мене в соцмережах і розповіла таке, що у мене аж кров застигла в жилах.
Останні роки мого життя були повні втрат. Три роки тому померла мама. Тато дочекався, поки я закінчу університет у Львові, і незабаром пішов за нею. Вони так кохали одне одного — тато все життя пестив маму, носив на руках, дарував квіти. Гадаю, він так і не змирився з її відходом.
Після маминої смерті тато успадкував половину нашої квартири. Я віддала йому свою частку, а він, на мій подив, переписав на мене все житло. «Потім усе зрозумієш, — сказав він. — Не вірь їм, вони брехатимуть». Я намагалася дізнатися, хто ці «вони» і про що брехатимуть, але тато уник розмови.
Через півроку після його похорону до мене написала Орина. Вона нагадала, що вона — дочка тітки Віри, і сказала, що незабаром буде проїздом у Львові. «Нам треба зустрітися й серйозно поговорити, — написала вона. — У мене важливі новини». Я не бачила причин відмовляти, дала їй свій номер і адресу, попросивши подзвонити заздалегідь.
Орина приїхала через тиждень. Я зустріла її на вокзалі — вона виглядала схвильованою. Привезла її додому, і вона, оглянувшись, сказала: «Гарна в тебе квартира. Шкода, що скоро доведеться з’їжджати». Ми пройшли на кухню, і там вона виклала все: Богдан — мій єдинокровний брат. Вона не знала подробиць, але, за її словами, саме тому наша бабуся залишила все майно Вірі, а не поділила між сестрами.
Орина розповіла, що мій тато спочатку залицявся до Віри, а коли вона завагітніла Богданом, кинув її й одружився з моєю мамою. «Мама з Богданом незабаром приїдуть сюди ділити спадщину, — попередила вона. — Готуйся».
Я була вражена. Богдан нічого не отримає — квартира оформлена на мене, заощадження батька лежали вдома, бо він не довіряв банкам, а машину я купила сама. Усе, що було в тата, тепер моє. Історія про брата здавалася сумнівною — тато надто любив маму, щоб так вчинити. Але в житті буває всяке.
«Дякую, що розповіла, Орино, — сказала я. — Нехай приїжджають, якщо хочуть».
Я постелила їй на ніч і лягла спати. У мене чутливий сон, і вночі я прокинулася від дивного шелесту. Відкривши очі, я побачила Орину: вона рилася в моєму столі, підсвічуючи телефоном.
«Щось загубила?» — запитала я.
Орина здригнулася, телефон випав із її рук і розбився об підлогу.
«Я… це… нічого, — залепетала вона.
«Орино, іди спати. А вранці поїдеш. Не хочу гостей, які риються в моїх речах».
Вранці її вже не було. Двері залишилися привідкритими. Я перевірила все — нічого, здається, не зникло.
Через кілька дні подзвонила тітка Віра. Судячи з голосу, вона була п’яна.
«Ти змусила батька переписати квартиру на тебе, так? — кричала вона. — Знедолила свого брата, безсовісна! Він одружився, живе в орендованій квартирі, а все через твою матір! Якби не вона, твій батько одружився б зі мною. Вона все зруйнувала!»
Я не стала слухати й поклала трубку. Більше вона не дзвонила. Але Орина продовжувала телефонувати, вимагаючи купити їй новий телефон замість розбитого — мовляв, це моя вина.
Віра з Богданом так і не приїхали. Мабуть, Орина розповіла їм, що квартира моя, і нічого не вдієш. Після спілкування з цією «родиною» я зрозуміла, чому мама уникала їх. Такі родичі гірші за ворогів.
