Свекруха забирала все, навіть чайник! Драматичні історії з життя
Олена боролася, поки свекруха не перетнула всі межі, вимагаючи гроші та речі. Дізнайтеся, як вона відстояла свою родину та знайшла свободу!
У невеликому містечку на околиці Карпат, де вітри гуляють старими вуличками, Олена та її чоловік Денис намагалися будувати своє життя. Але тінь свекрухи, Надії Іванівни, нависала над їхньою сім’єю, як грозна туча.
— Який у вас тостер гарний! Такий би мені в хату, — злегка посміхнулась Надія Іванівна, дивлячись на сина з такою інтонацією, від якої у Дениса холонуло всередині.
— Мам, ми його під кухню вибирали, він до нашого стилю. У тебе ж зовсім інший інтер’єр, — Денис спробував віджартуватись, але вже відчував, що тостер незабарно опиниться в маминій квартирі.
Надія Іванівна була жінкою, яка завжди добивалася свого. Новий блендер, модна кавоварка або навіть штори — варто було їй сказати «хочу», і Денис, як слухняний син, одразу ніс бажане.
— Ти собі новий купиш, а я на пенсії, сама не потягну. Кільки я в тебе вклала, все життя на тебе працювала! Ти ж матір любиш, а я тебе як люблю! — Надія Іванівна вміла говорити так, що заперечити було неможливо. Її слова, наче солодкий отрута, проникали в серце, і Денис відступав.
Він ніколи не сперечався з матір’ю. Якщо вона не користувалася подарованими речами, він не переживав: «Може, ще знадобиться». Як можна було відмовити жінці, яка постійно намагалася нагадати про свої жертви заради нього?
Денис виріс у сім’ї, де мати була непохитним авторитетом. Поступити на бюджет у виш йому не вдалося, і Надія Іванівна вибрала для нього платний факультет з економіки.
— Це перспективно, сину! Будете заробляти, як усі нормальні люди, — тягла вона.
Але вже на першому курсі Денис зрозумів, що економіка — не його. Він мріяв про дизайн, про творчість, але коли подзвонив матері, щоб поділитися сумнівами, почув:
— Я вже три семестри оплатила! Ти про що думав раніше? Я на двох роботах пашу, щоб ти вчився, а ти мені такі фокуси викидаєш? Донавчаєшся, а потім підеш до тітки Марії на практику, я домовилась.
Тітка Марія, подруга матері, керувала відділом у місцевій фірмі. Після пар Денис їхав до неї, слухаючи нескінченні розповіді про життя і лише зрідка — про робочі справи.
— Мам, я більше не хочу туди їздити, це не моє, — наважався він через півроку.
Але до того часу в його житті з’явилася Олена. Дівчина з сусідньої групи захопила його своєю легкостію та мріями. Вони почали зустрічатися, і Олена хотіла не лише сидіти в аудиторіях, а й гувати сніжними парками, кататися на ковзанах, пити гарячу шоколад у кав’ярнях. Денис, захоплений романом, став пропускати практику, засинав на лекціях, і тітка Марія не спішно скаржилась Надії Іванівні.
— Я все для тебе роблю, а ти чим віддячив? З вишу вилетиш, навчання закинув, ще й з дівчиною ночами гуляєш! — лютувала мати. — Домовилась, будеш працювати на півставки, гроші мені віддавати. Ціни на продукти бачив? І жодних гулянок!
Денис мовчки погодився. Він залишав собі трохи на побачення з Оленою, а решту віддавав матері. Надія Іванівна при цьому зітхала:
— Пора б тобі на свої жити. Мені треба для себе пожити, пенсія на носі, здоров’я погане. Ти ж не хочеш, щоб мати рано пішла? Ти ж мене любиш, знаю.
Після випуску Надія Іванівна зробила молодим несподіваний подарунок. Вона вручила їм ключі від квартири зі словами:
— Ось, живіть, радійте!
Олена не могла повірити, Денис обійняв матір, назвавши її найкращою.
— Все для вас збирала, все для вас, — гордо заявила свекруха.
Але квартира виявилася скромною однушкою зі старим ремонтом. Олена, однак, не сумувала:
— Зробимо ремонт, облаштуємо, буде затишно!
Але радість швидко згасла. Надія Іванівна жила в сусідньому будинку і все частіше просила Олену «сбігати за продуктами», «відмити плиту» або «розібрати комору». Олена, хоч і втомлювалася після роботи, погоджувалася. Але остання прохання свекрухи її приголомшило.
— Треба мені новий диван у вітальню, а старий розберемо, платити не доведеться. Пощастило мені з тобою, Оленко, руки у тебе золоті, — промовила Надія Іванівна з усмішкою.
— Мені не важко, але ми з Денисом на вихідні плани. Я й так кожен вечір до вас ходжу, — спробувала заперечити Олена.
— Тобто як? Я сина виростила, квартиру вам купила, а ти за дрібниці жадібничаєш? — свекруха перейшла в наступ.
Після цього випадку Надія Іванівна перестала просити про допомогу. Олена зітхнула з полегшенням, сподіваючись, що все налагодиться. Але незаже Денис ошарашив її:
— Маму треба в санаторій відправити, путівки дорігівці. У тебе ж зарплата гарна, давай допоможемо?Олена раптом зрозуміла, що настав час рішучих дій — або вона зупинить свекруху зараз, або їхнє життя так і залишиться під контролем Надії Іванівни.
