Дача замість родини
Мар’яна й подумати не могла, що свято, яке почалося так радісно, стане для неї моментом, після якого вже немає повернення. Вона разом із Олексієм прийшли на ювілей до його матері — Ганни Іванівни. Та сяяла від щастя, оточена квітами, вітаннями та увагою. Увесь банкет був продуманий до дрібниць, усе — заради її тріумфу.
— А тепер слово має син Олексій! — весело оголосив ведучий.
Мар’яна, як і всі гості, повернулася до сцени. Чоловік підвівся, посміхнувся, поправив мікрофон.
— Мамо, дякую тобі за все. І на знак вдячності я приготував тобі подарунок, — сказав він із загадковою усмішкою.
Те, що сталося далі, приголомшило Мар’яну. Олексій передав матері… документи на дачу. Не листівку, не символічний внесок, а справжню дачу — із будиночком, ділянкою, парканом, городом, місцем для відпочинку. Усі аплодували, свекруха ридала від радості. Лише Мар’яна сиділа за столом, біліша від скатертини, з руками ущермленими за спинку стільця.
Як ти міг, Лесько?..
Мар’яна не хотіла вірити. Ще вранці, готуючись до цього нещасливого свята, вона дізналася, що з рахунку, куди вони разом два роки відкладали гроші на нову квартиру, зникли всі кошти. Усі. Вона не встигла запитати — Олексій мовчав, відмахувався, уникав розмови. А тепер усе стало зрозумілим. Він витратив усе на «подарунок» мамі. Без її згоди. Без обговорення. Просто — віддав.
Ці гроші були не його. Це були їхні мрії. Їхня донечка Софійка незабаром мала йти до першого класу, і Мар’яна мріяла, щоб у неї була власна кімната, щасливе дитинство. Заради цього вона працювала по ночах, брала додаткові зміни, відкладала премії, відпускні… І ось усе це перетворилося на мрію свекрухи — дачу з грядками.
Свято було її, а сором — мій
Олексій став сином року. «Оце синок!», — шепотіли гості. «Який турботливий хлопець! Не те, що нинішні…» — схлипували тітоньки. А Мар’яна дивилася, як він стоїть із гордою посмішкою, і розуміла — у цьому домі для неї більше немає місця. Не після такого.
Коли вона встала і вийшла із зали, ніхто не помітив. Або вдавали, що не помічають.
Вона йшла додому пішки, крізь вечірню спеку, не відчуваючи ніг. У квартирі було пусто. Дочка ночувала у її мами — слава Богу. Плакати перед нею вона б не змогла. А так — можна.
Вона дістала з холодильника пляшку шампанського, увімкнула світло й уперше за довгий час справді заплакала. Без утримання. Без пихи. Не від образу — від спустошення.
Розмова була короткою
— Що ти собі дозволяєш?! — зашипів Олексій, переступивши поріг.
— Я? Це ти дозволив, — спокійно відповіла Мар’яна. — Витратив наші гроші без питань. Влаштував шоу. Купив матері дачу замість квартири для власної родини. Ти все вирішив сам — тепер і живи сам.
— Мар’яно, ну не дратуйся. Ми ще накопимо. Я ж не чужій жінці купив. Це мама! Ми всі туди їздитимемо, із Софійкою на шашлики…
— Їдь. Але вже без нас. Я подаю на розлучення. І подаю до суду. Половина тих грошей — моя. І я їх поверну.
Олексій пішов. Речей не забрав. Просто грюкнув дверима. За годину зателефонувала свекруха:
— Ти що собі уявила?! Кому ти здалася з дитиною і однушкою?! Думаєш, черга стане?
Мар’яна витерла сльози, усміхнулася:
— А ви подумайте, кому тепер потрібний ваш син. Маминий хлопчик, без грошей, без волі, без хребта. А ми із донькою виберемося. І однушка — лише початок. Ми самі всього досягнемо. Без дач. І без вас.
Справедливість перемогла
Розлучення оформили швидко. Суд зобов’язав Олексія повернути Мар’яні половину коштів — на щастя, дата зняття та сума були зафіксовані. На квартиру він не претендував — занадто гучний був скандал, та й совість, мабуть, дещо гризла.
Мар’яна за допомогою батьків знайшла варіант із доплатою, де було вже три кімнати. І скоро вони із Софійкою переїдуть — у нове життя, де немає місця зраді, приниженню та брехні.
А Олексій тепер раз на місяць приходить, щоб побачити доньку. Стоїть у дверях, мнячись, вибачається, каже, що «все усвідомив». Але назад дороги немає. Мар’яна дуже добре зрозуміла: якщо чоловік ставить матір вище за сім’ю — він не чоловік.
І найбільший подарунок, який вона отримала після того нещасного ювілею, — це свобода. І впевненість, що тепер її донька виросте в іншій атмосфері. Де любов не купується за гроші. Де мати — не головна, а просто важлива. І де ніхто ніколи не витратить спільні мрії на чужий город.
