У давнину, коли ще київські вулиці гомоніли іншими історіями, Остап Григорович з дружиною Галиною вирушили до Львова навідати доньку. Вже під дверима будинку, де мешкала їхня Оксана, Остап помітив, як нервово тримтить дружина.
— Галю, що там? — спитав він, вдивляючись у її обличчя.
— Та нічого, просто Оксанку давно не бачили, ось і захвилювалася, — насилу посміхнулася Галя, але голос їй не підкорявся.
Вони піднялись до квартири. Остап рішуче натиснув дзвінок. Ніхто не відчиняв.
— Дивно, невже вийшла? — пробурмотів він, глянувши на дружину, і натиснув знову.
Замок клацнув, двері повільно відчинилися, і Остап завмер, ніби його вдарило блискавкою.
* * *
Батько стояв, як буря у полі, обличчя палало. Галя схопила його за руку, благаючи:
— Остапе, заспокойся, благаю! Ти ж знаєш, що з тиском! Давай просто поговоримо з Оксаною!
Але він вирвав руку, голос став низьким, наче з-під землі. Оксана, стоячи на порозі, відчула, як по спині пробіг мороз — батько ніколи так на неї не дивився.
— Пусти, Галю! Годі мене тримати! Краще б раніше доньку нашу пильнувала!
Півроку тому Остап пережив гіпертонічний криз, лікарі суворо наказали уникати стресу. Але вчора він раптово промовив:
— Збирайся, Галю. Місця собі не знаходжу. Три місяці одні відмазки, а сама не їде. Щось тут нечисто. Ти ж мати, чому мовчиш?
Галя справді мовчала. Не тому, що не знала, а тому, що знала занадто багато. Разом із Оксаною вони приховували правду, сподіваючись владнати все. Думали, потім зізнаються, батько погуторить, але все вже буде добре. А тепер — що казати? Що робити?
— Вона просто втомилася, навчається, підробляє, обіцяла скоро приїхати, ти ж її знаєш, — лепетала Галя, але Остап уже натягав кожух.
Він схопив гаманець, ключі, телефон, забрав у дружини її мобільний:
— І не смій її попереджати! Я батько чи хто? Бачив, як влітку перед дзеркалом крутилась, то волосся розпустить, то сережку поправить. А про кого — мовчить! Значить, щось не так. Їдемо!
У дороУ вагоні електрички Галя намагалася щось пояснити, але махнула рукою: “Оксанка хотіла сама розповісти, коли все владнається, не хотіла тебе непокоїти через тиск”.
