Ось тобі така історія – неймовірний візит до майбутньої свекрухи.
Недавно завітала до батьків свого хлопця, і цей візит я запам’ятаю назавжди! Уяви: заглядаю в каструлю, а там під товстим шаром білого жиру плавають свинячі копита, вушка й навіть рильце – ціла свиняча морда! Мене аж здригнуло, фу-у! Не змогла себе змусити це скуштувати, хоча й не хотіла нікого образити.
Перша зустріч: теплий прийом
Мій хлопець, назвімо його Тарас, запросив мене до своїх батьків у невелике містечко. Його мама, скажімо, Марічка Іванівна, і тато, назвімо його Іван Петрович, живуть у затишному будиночку з садочком. Я хвилювалася, але вони виявилися дуже гостинними. Марічка Іванівна мене обійняла, напоила чаєм із домашнім пиріжком, а Іван Петрович жартував і розповідав історії. Я розслабилась, думаючи, що все буде добре. Та це був лише початок.
Кулінарний жах: що в каструлі?
Коли прийшов час вечері, Марічка Іванівна покликала всіх до столу. Я очікувала чогось простого, але смачного – може, вареників чи борщу. Але на столі стояла одна величезна каструля, з якої йшов дивний запах. Я заглянула всереди і остовпіла: на поверхні плавав товстий шар жиру, а під ним – каламутна рідина, у якій визирали свинячі ніжки, вуха й навіть рило! Це був холодець, але у такому вигляді, що в мене мурашки побігли.
Марічка Іванівна з гордістю сказала: «Це наше фірмова страва, родинний рецепт!» Я спробувала посміхнутися, але всередині все стиснулося. Тарас підморгнув: «Спробуй, дуже смачно!» Але я не змогла. У нас вдома тепер готують холодець, але він прозорий, гарний, без таких «сюрпризів». А тут – наче з фільму жахів! Я ввічливо відмовилася, сказавши, що нещодавно їла, але Марічка Іванівна, здається, образилася.
Побутові реалії: посуд і традиції
Після вечері почалося нове випробування. Я запропонувала допомогти з посудом, але мені сказали, що гості не миють. Я зраділа, подумавши, що в них є посудомийка. Але ні! Марічка Іванівна просто сполоснула тарілки холодною водою і поставила на полицю. Ложки й виделки, якими їли холодець, теж лише трохи прополоскали. Я була в шоці. У нас удома посуд миють зі засобом до блиску, а тут такий підхід!
Іван Петрович, помітивши моє здивування, сказав: «Ми не любимо витрачати час на дрібниці. Головне – їжа смачна!» Я кивнула, але в душі думала: як можна їсти з погано вимитої посуди? А потім я побачила, що на кухні в кутку лежить купа сміття – шкірки, пакування, навіть кістки від м’яса. Марічка Іванівна пояснила, що сміття виносять раз на тиждень, щоб «не бігати щодня». У мене вдома смітник виносять кожен день, і кухня завжди чиста!
Сюрпризи продовжуються: ранок із холодцем
Наступного ранку я сподівалася, що буде краще. Але на сніданок подавНаступного ранку на столі знову чекав той самий холодець, і я нарешті зрозуміла – якщо ми з Тарасом будемо разом, доведеться навчитися говорити «ні» твердіше.
