Українська адаптація історії «Замість десерта — борщ»
Тарас сидів за столом, дивився кудись поза Яринкою. Вона щось розповідала, махала руками, сміялася, але він був десь далеко у своїх думках.
— Тарас, ти мене взагалі не слухаєш. Щось трапилося? — насторожилася Ярина.
— Ні, усе гаразд, — зморгнув він. — Розказуй далі.
— Я ж бачу… — наполягала вона.
— Скажи, а ти борщ умієш варити? — несподівано запитав він.
— Що? Який борщ? — здивувалася дівчина.
— Ну, звичайний. З пампушками, курячий бульйон з локшиною…
— Ну так, звісно. А що?
— У мене буде до тебе одна прохання, — серйозно сказав Тарас.
…
Біля дверей квартири номер п’ятнадцять вже другий день стояв сміттєвий пакет. Тарас помітив це ще вчора, ледь не зачепивши його. Вранці з’явився ще один, маленький. Запаху не було, але виглядало це дивно. Будинок був новим, заселилися лише рік тому.
Коли ввечері він повертався додому, пакети й досі стояли на місці. Він похитав головою і вирішив поговорити з сусідами зранку.
Наступного ранку їх було вже три. Тарас насупився і подзвонив у двері. Раз, другий.
— Іду, іду… — почувся жіночий голос.
Перед ним постала літня жінка в окулярах і блакитній в’язаній кофті. Вона посміхнулася, але явно зніяковіла і спробувала прикрити двері.
— Доброго ранку. Це ваші пакети. Будь ласка, винесіть їх. Прибиральниця — не повинна.
— Я думала… онук обіцяв приїхати. Усе збиралася… руки не слухаються, — винувато промовила вона, показавши тремтливі долоні.
— Я винесу. Не хвилюйтеся, — Тарас узяв пакети і пішов.
…
Ввечері, лиш він зайшов у під’їзд, двері квартири номер п’ятнадцять відчинилися.
— Доброго вечора. Ось… — жінка простягнула купюру. — За сміття.
— Не треба. Серйозно.
— Та заходьте. Стояти мені важко…
Тарас зайшов у квартиру. Проста обстановка, мінімум меблів. Уздовж стіни — коробки: з локшиною швидкого приготування, з пюре, з молоком тривалого зберігання.
— Мені неважко. Просто не виставляйте на сходи. Сміття можу забирати о восьмій ранку.
— Дякую вам, Тарасе. Я — Надія Степанівна. У мене всього вистачає.
