Перший зимовий день розпочався не найкращим чином. Соломії потрібно було на роботу, а за вікном – жахлива мряка зі снігом, температура нуль, і навіть собаку на вулицю не вигониш.
Пуховик, теплі черевики – іншого вибору не лишилося.
Робочий день був перший після довгої перерви. Влітку вона, захоплена своїм Юрком, так легко звільнилася з посади – мотивував же коханий:
«Навіщо тобі ця робота? Ми поїдемо на море, а потім я про все подбаю!»
Він справді купив путівки, а начальник не відпускав. Що ж, вона написала заяву… Тоді їй здавалося, що все життя – одна лиш радість. Соломія була впевнена, що на пляжі її чекає пропозиція.
Навіщо ж тоді працювати? Юрко забезпечить їх обох, а її зарплата – дріб’язок.
Вона мріяла про весілля, діточок, розкішний будинок. Тепер же лише розводила руками – як же вона була наївна!
На морі жодної пропозиції він не зробив. Водив по ресторанах, подарував кілька чудових ночей – і повернувся додому.
Не кинув одразу, ще півроку годував надіями, ніби все матиме щасливий фінал. Але тиждень тому Соломія не витримала:
«Які в тебе плани на нас?»
— Плани, Соломієчко, не дуже, — зітхнув він. — Збираюся повернути колишню дружину. У нас із батьком спільний бізнес, а він захворів. Каже: все залишу онукові, а дружина керуватиме до його повноліття. Але якщо я відновлю сім’ю – все перейде мені. Отакі жорсткі умови. Вибач…
Далі пішли нудні виправдання про кохання, розставання і «який же він нещасний».
Соломія накинула його останній подарунок – шубку – і коротко кинула:
— Прощавай.
Його не шкода. А ось витраченого часу – так.
Довелося пережити цю «драму» і благати начальника взяти її назад.
Покишеньки постоявши під дверима кабінету (там лютував шеф на когось за помилки), вона несміливо зайшла. Посмішка, витончений погляд – і прохання:
— Не можу без роботи. А особисте життя… не склалося.
Шеф, який завжди до неї симпатизував (але був щасливо одружений), глянув співчутливо:
— Нікого б не взяв назад. Але вас – візьму. Тільки не на колишню посаду – секретаркою будете. З першого грудня Марина у декреті йде. Але – жодних прогулів!
Довелося погодитися.
І ось – перший день. Спідниця-олівець, біла блузка, акуратний макіяж. А в сумці – черевики, щоб у офісі перевзутися.
Вона поспішала на зупинку, коли прийшло повідомлення:
«Прийдіть раніше. Екстрена п’ятихвилинка.»
— Йой… — глянула на годинник. Не встигає. Треба таксі.
Тільки набрала номер – як раптом хтось врізався в неї на скейтборді! Їй-богу, хіба в таку погоду катаються?!
Обоє – на землі. Пуховик у бруді, колготки порвались, телефон десь далеко.
Але це дрібниці. Хлопчик, схоже, дістав по-справжньому – вхопився за ногу.
— Допоможіть! — крикнула Соломія.
Люди підбігли, підняли його, але ступати він не міг.
— Хто поїде у швидку? — спитав лікар.
Тут усі раптом зацікавились видами за вікном.
Прийшлось їй.
Підібрала скейт, рюкзак із відірваною лямкою – і в машину.
Поки хлопчика оглядали, телефон ожив: п’ять пропущених дзвінків від шефа. Вона подзвонила – він не взяв. За хвилину прийшло SMS:
— Не хвилюйтесь. Передумав. Успіхів у пошуках.
Оце й усе. Кар’єра скінчилася, не встигнувши початися.
— Молода ще, — стиснула зуби, але сліз не пустила.
З кабінету вивели хлопця.
— Не хвилюйтесь, матусю. Нічого страшного, але дозволяти дитині кататися в таку погоду…
— Я не мама, — відрубала Соломія. — Ми йдемо.
Хлопчикові років чотирнадцять.
— Ну як ти? Де живеш?
Він назвав адресу. Вона викликала таксі, а він подзвонив:
— Бабусю, ти тільки не лякайся…
В трубці – голосіння.
Приїхали до дому. На порозі вже чекала схвильована бабуся.
Соломія пояснила ситуацію.
— Та заходьте на чай! — запросила жінка.
Відмовлятися не стала.
Квартира – затишна, чиста. Гаряча чашка в руках – краще ліків. Бабуся ж дорікала онукові:
— Ось до чого приводить, коли береш скейт без дозволу!
Вони обмінялися номерами, і Соломія пішла.
— Якщо щось – телефонуйте!
А йти, власне, було нікуди. Робота провалилася, плани – теж.
— Та воно й на краще, — зітхнула вона.
Тиждень пошуків – і все не те: то далеко, то зарплата мізерна, то ще курси треба закінчити.
А в кінці тижня зателефонував сам хлопець – Тарас.
— Соломіє, привіт! Нога – окей. Тато повернувся. Запрошую тебе на день народження у суботу!
Вона здивувалася, але… Чому б і ні?
В суботу купила новий рюкзак (добрий, не дешевий!) і приїхала за вказаною адресою.
Перед нею – гарний будинок, сад, а на порозі – вже знайома бабуся.
— ПроходьтеСоломія здивовано зупинилася на порозі, коли в дверях з’явився сам Тарас, а за ним – високий чоловік з усмішкою, який виявився не лише його батьком, а й давнім знайомим із її минулого, і тоді вона зрозуміла, що таке справжнє зведення долі.
