Перший зимовий день почався не найкращим чином. Марійці треба було працювати, а погода зрадила — сніг із дощем, холодно, як у прірві. Тож легку куртку довелося залишити вдома, а натягнути теплий пухняк та міцні чоботи.
Робочий день був першим після довгої перерви. Влітку вона так раділа зі своїм Петриком, що бездумно звільнилася з роботи за його наполяганням. Коханій купив путівки до Карпат, а начальник не хотів її відпускати. Тож вона написала заяву…
Тоді їй здавалося, що небо в алмазах. Марійка була певна: на гірських просторах її чекає пропозиція від коханого. Навіщо тоді працювати? Петро забезпечить їх обох, і її жалування здасться дрібницею.
Вона мріяла про весілля, дитину та гарне життя у великому домі Петра. Як жалюгідно тепер згадувати ту легковажність!
Ніякої пропозиції він не зробив. Водив по ресторанах, подарував кілька чарівних ночей та привіз назад.
Не покинув одразу — ще півроку годував надіями, що все матиме щасливий кінець. Але тиждень тому Марійка не витримала й запитала:
— Які в тебе плани?
— Не найкращі, — зітхнув він. — Повертаюся до колишньої дружини. У нас з батьком спільна справа, а він захворів. Каже: все лишить синові, а дружина керуватиме, доки той дорослий. Та якщо я відновлю сім’ю — усе перейде до мене. Ось такі умови. Вибач…
Далі пішла мова про кохання, страждання та безсилля.
Марійка накинула його подарунок — теплу шубу — і відрізала:
— Бувай!
Його не шкода. А ось часу — так.
Прийшлося пережити це «горе» та благати директора повернути її на роботу. Під кабінетом вона чекала, поки закінчиться нарада. З-за дверей лунав сердитий голос шефа.
Коли всі розійшлися, Марійка несміливо зайшла. Усміхнулася, пояснила: робота потрібна, а особисте життя не склалося.
Начальник, який завжди ставився до неї тепло, глянув співчутливо:
— Інших не взяв би. Але вас — так. Тільки не на колишню посаду — секретаркою до мене. З першого грудня Катерина йде у декрет. Але ж дисципліна! Жодних відпусток!
Погодилася. І ось перший робочий день. Строга спідниця, біла блуза, доглянутий вигляд. Черевики взяла з собою — перевзутися в офісі.
На зупинці прийшов лист від шефа:
«Прийдіть раніше. Термінова нарада».
Не встигне. Викликала таксі. Але раптом на скейтборді вискочив хлопчина — і вони впали. Пуховик у бруді, колготки порвані, телефон далеко.
Хлопчик схвильовано тримався за ногу. Піднявся за її допомогою, але ступити не міг.
Приїхала швидка.
— Хто поїде з хлопчиком? — запитав лікар. Люди розійшлися.
Довелося Марійці. Вона підібрала скейт, рюкзак із шкільною емблемою та сіла в машину.
У лікарні її телефон ожив: п’ять пропущених від шефа. Вона подзвонила — він не відповів. Незабаром прийшло СМС:
«Не хвилюйтеся. Я передумав. Щасти».
Кар’єра скінчилася. Вона не заплакала — ще знайде роботу!
З кабінету вивели хлопця.
— Не хвилюйтеся, матусю, — сказав лікар.
— Я не мати, — відповіла вона.
Хлопчикові було біля чотирнадцяти. Він подзвонив бабусі:
— Не лякайся, я в порядку…
Марійка викликала таксі.
— Батько у відрядженні, — пояснив він по дорозі.
Будинок був скромний, але затишний. Бабуся запросила на чай.
— Дзвони, коли потрібна допомога, — сказала Марійка, прощаючись.
А йти було нікуди.
Тиждень пошуків роботи не дав результату. А потім Григір подзвонив сам:
— Привіт! Запрошую тебе на день народження.
Вона не відмовилася. Купила новий рюкзак і приїхала за адресою.
Перед нею постала гарна садиба. На порозі — знайома бабуся та усміхнений Григір.
У вітальні з’явився чоловік:
— Дмитро Олександрович, його батько.
Марійка застигла — він був дуже гарний.
За столом він подякував за допомогу синові. Після чаювання запропонував підвезти.
Весь вечір вони говорили. Він удівець, виховує сина сам. Бізнес вимагає багато часу, а хлопець потребує уваги.
— Важко, — зітхнув він.
Вона розповіла про роботу.
Через тиждень він запропонував їй місце у своїй фірмі.
На Різдво вони святкували разом: щаслива бабуся, Григір і двоє закоханих, у яких все лише починалося…
