Після розриву з чоловіком Соломія довго приходила до тями. Вона кохала свого Богдана, кохала безмежно, така вже її вдача. Коли вже полюбить, то віддається цілком – і чоловікові, і синові. З сином усе зрозуміло – це єдина людина в житті жінки, яку неможливо розлюбити ніколи й нізащо.
Тарас після школи вирішив присвятити себе людям, тому вступив до медичного університету. Соломія сподівалася, що він залишиться поруч, але син обрав інше. І поїхав навчатися за сотні кілометрів від дому. Богдану було байдуже, він взагалі ставився до всього з холодком.
— Ну що ти, Соломіє, хлопець хоче бути лікарем – хай буде. Його життя, його вибір.
А син мріяв про це змалку.
— Мамо, ти ж знаєш, я завжди хотів рятувати людей. Для тебе це не новина. Так, тобі хочеться, щоб я був поряд, але я – чоловік. Бачитимемося рідше, але обіцяю навідуватися. Ти ж знаєш, як я тебе люблю. Ти – найкраща мати на світі. Пам’ятай це. І знай, що я завжди підтримаю, якщо знадобиться, — промовив Тарас, запаковуючи речі.
Він їхав на сесію – це були останні літні канікули перед випуском.
— Сину, я вірю в тебе, дякую за теплі слова. Та в мене ще й твій батько поруч. Усе буде добре. А ти не хвилюйся за нас, — відповіла Соломія.
Після університету Тарас одружився, влаштувався у Києві, народилася донечка. Соломії так хочеться бути з ними частіше, але вони далеко, тому вона чекає на його відпустку.
З Богданом вони прожили двадцять п’ять років. Здавалося все було гаразд. Соломія – освічена, гарна, розумна жінка. До речі, Богдан довго за нею доганявся в інституті, і якось ненав’язливо увійшов у її життя, хоча претендентів у неї вистачало.
Вона – не сварлива, вміє розв’язувати конфлікти, тактовна й чемна. А ось Богдан – грубий і різкий. Але вона знайшла до нього підхід. Допомогла йому стати на ноги: разом розробили бізнес-план, разом вели автосервіс.
Якось Соломія зустрілася з подругами в кав’ярні – у Наталки була привід святкувати: народився перший онук. Трійця дружила давно. Марічка працювала з Соломією в одній фірмі, а Наталка – домогосподарка, жила з чоловіком у великому будинку за містом. Сьогодні ж вирішили побачитися в кафе, бо Наталка приїхала до міста.
Сиділи, звичайно, згадували свої справи, дітей, чоловіків. Раптом Наталка запитала:
— Соломіє, а ти свому Богдану довіряєш?
— Так, у нас немає таємниць. А чому питаєш? — насторожилася вона.
Наталка з Марічкою переглянулися.
— Я кілька разів бачила його в кафе з молодою дівчиною. Вона тримала його під руку. Він мене не помітив, був захоплений супутницею.
Соломія збентежилася:
— Може, це з його офісу? У нього там кілька дівчат. Іноді запізнюється, але це через клієнтів…
Після тієї розмови Соломія почала уважніше стежити за чоловіком, але потім знову заспокоїлася.
А одного дня до них додому прийшла молода вагітна дівчина. Вона усміхнулася й м’яко промовила:
— Добрий день.
— Доброго здоров’я. Ви до кого? — здивувалася Соломія.
— Ой, яка ви гарна! Ви — Соломія? Богдан казав, що дружина старша й хворіє… — защебетала дівчина.
— Так, я — Соломія. Зі здоров’ям усе гаразд. А ви…?
— Я Даринка. Я чекаю від Богдана дитину. Ми зустрічаємось давно. Він боїться вам розповісти, але обіцяє розлучитися. Незабаром у нас буде малюк.
Соломія оніміла. Даринка продовжувала:
— Я здивувалася, побачивши вас. Думала, побачу стареньку. Богдану ж сорок вісім, а ви така молода…
— Даринка, скільки тобі років? І де ви познайомилися? — спитала Соломія, нарешті опам’ятавшись.
— Двадцять один. Познайомилися в інтернеті, — гордо відповіла та.
— Як у твої роки можна зустрічатися з чоловіком вдвічі старшим? У нас синові двадцять п’ять!
— Ой, не читайте мені нотацій. Мені потрібен забезпечений чоловік. Як я буду годувати дитину з молодим без грошей? Відпустіть Богдана, він вас не любить.
— Гаразд, забирай його і йди, — виштовхнула її за двері.
Даринка, сподіваючись на скандал, лише знизала плечима й пішла.
Соломія впала на диван і розплакалася. Плакала довго, а потім почала думати про майбутню розмову з чоловіком.
Коли він повернувся, вона була спокійна.
— Привіт, любий. Ось твої речі. Забирай і йди, — сказала вона рішуче.
— Що сталося? Чому ти мене виганяєш? — занервувався Богдан, здогадуючись, що його таємниця розкрита.
— Твоя вагітна Даринка заходила. Відпускаю тебе до неї. Тільки геть з очей. Ти вбив мою любов.
Вона відчинила двері. Він благав:
— Я не хочу розлучення!
Але вона випровадила його.
Через місяць вони зустрілися в кафе. Богдан хотів поділити квартиру, яку колись купив батько Соломії.
— Квартира залишається мені, а тобіПроходячи повз вітрину квіткового магазину, Соломія побачила у відображенні дві постаті – свою, злегка посілішу, але все ще струнку, поряд з високим Іваном, який тримав її за руку, немов боячись, що вона знову зникне з його життя.
