Сон
— Сьогодні балакала з Олесею. Уяви, Ігор знову гуляє, — промовила Марта, коли по телевізору розпочалася реклама, перервавши серіал на другому каналі.
Вона глянула на чоловіка. Він напівсидів, відкинувшись на підвищену подушку до спинки ліжка, і з цікавістю дивився рекламу.
— Віть, ти мене чуєш? Ігор знову закрутив роман, — повторила вона, не дочекавшись відповіді.
— Чую. Тобі що? — спитав він.
— Як то що? Олеся — моя подруга. Я за неї переживаю. Ігор тобі нічого не казав? — обережно поцікавилась Марта, розглядаючи профіль чоловіка.
— Він мені не звітується. Та й давно не бачив його. А твоя подруга, відверто кажучи, істерічка. Я б теж від такої тікав. І годі вже. Серіал починається.
— Отак? Він тобі так сказав? Олеся, значить, винувата. Жінка завжди у вас крайня, аби виправдати свою собачу сутність. А хто її зробив істерічкою? Все життя гуляє. — Марта стиснула губи, а чоловік напружено дивився на екран.
— Слухай, я теж тебе часто лаю. Скільки разів казала, щоб ноги біля дверей витирав? Весь пісок у хату несеш. Ванну ніколи за собою не споліскуєш… Я, виходить, теж істерічка? Може, й ти гуляєш? За компанію? — Марта впільно подивилась на нього.
— Ну все, почалося. Дістала і мене. — Віталій скинув ковдру й підвівся з ліжка. — Дивитимусь серію на кухні.
— Мені просто шкода подругу, — сказала Марта в спину чоловікові.
— У них така любов була. Він до неї через вікно з квітами ліз на другий поверх. І чого вам, чоловіка не вистачає? — гукнула Марта у бік відчинених дверей.
— Поки залицяєтесь, то кличете нас сонечками, зайчиками, котиками. А як знайдете коханку, одразу перетворюємось на істерічок, — розмірковувала вона сама з собою, наче чоловік міг почути. — Скільки разів Олеся його пробачала. Вперше на колінах стояв, божився, що більше ніколи не зрадить, сльози лив. Заради дітей пробачила. Ні, Ігор — добрий чоловік. Та всю душу з неї витяг. Мабуть, поки не відсохне, так і буде бігати… — Марта замовкла й прислухалась. З кухні не лунало жодного звуку.
«А може, Віталій теж мені зраджує? Чого зірвався? Зачепив за живе? Та ні, він лінивий. Ігор хоча б за собою доглядає, у спортзал ходить. А в мого вже живіт, лисина проглядає…»
Та засіяне в душі сумніва раптом проростило тривогою. Марта вже не дивилась на екран, втративши інтерес до серіалу. Вона встала, всунула ноги в капці й пішла на кухню. Чоловік сидів на стільці, склавши ногу на ногу, і курив, спрямовуючи дим у відчинений кватирок. Потягнуло протягом, і Марта здригнулась.
— Чого це ти раптом закурив?
Чоловік здригнувся, стовпчик попелу впав на стіл.
— Тьху, налякала. — Віталій здув попіл на підлогу. — Мабуть, я теж переживаю. Ми таки друзі з Ігорем.
— То поговорив би з ним. Перед дітьми не сором із таким прикладом? — Марта підійшла до вікна, взяла попільничку з підвіконня й поставила на стіл перед чоловіком.
— Наче він мене слухатиме. Не лізу я до нього із порадами. Це його життя, сам знає, що робить. — Чоловік втягнув останній раз, затушив цигаркуВони мовчки дивилися один на одного, і в цій тиші, нарешті, зрозуміли, що минуле вже ніколи не повернути, але майбутнє — ще можна спробувати написати разом.
