Донька для себе
Оксана увійшла в квартиру й прислухалася. Швидко скинула плащ, туфлі й одразу пішла у кімнату мами.
Та лежала на ліжку поверх ковдри. Очі заплющені, руки складено на грудях.
— Мамо! — перелякано вигукнула Оксана.
— Чого кричиш? — Мама повільно відкрила очі.
— Налякала мене. Лежиш, як… — Оксана змовкла.
— Тільки й чекаєш моєї смерті. Нічого, недовго вже лишилося, — невдоволено буркнула жінка. — Чому так пізно?
— Мам, ну нащо ти так? Я правда злякалася. У магазин після роботи зайшла. Всього на п’ятнадцять хвилин запізнилася, — виправдовувалася Оксана. — Тобі щось треба? Тоді я піду вечерю готувати.
Мама хворіла завжди, скільки Оксана себе пам’ятала. До поліклініки ходила, як на роботу. Поверталася й скаржилася, що лікарі даремніці, дарма їм зарплату платять. Лікувати не вміють, діагноз поставити не можуть.
Народила вона Оксану пізно, у сорок років. «Для себе», як то кажуть. Батька у дівчини не було. Мама усі розмови про нього припинала. Коли Оксана підросла, вона переглянула всі фотоальбоми — їх було всього два — але не знайшла жодного чоловічого обличчя.
— Спалила всі. Нащо зберігати фото зрадника? — відповіла мама на запитання доньки. — Ти, доню, чоловікам не довіряй. Тримайся від них подалі.
У походи чи екскурсії з класом довше, ніж на день, мама Оксану не відпускала.
— У нас і так грошей нема. Виростеш — усюди побуваєш. А якщо мені стане зле, а тебе поруч не буде? Померу, й ти залишишся сама на цьому світі, — говорила мама.
За кожним разом, коли щось траплялося, мама хапалася за серце. Оксана лякалася й маминих нападів, й розмов про смерть, бігла за ліками. Вона давно вивчила, де вони лежать, що треба від серця, а що — від нервів. Тому з дитинства мріяла стати лікарем і лікувати маму.
Але у їхньому місті медичного інституту не було. Про те, щоб їхати навчатися в інше місто, й мови не йшло. З ким мама залишиться? Вони завжди жили дуже скромно, а тепер, коли мама пішла на пенсію, ледве зводили кінці з кінцями. Після школи Оксана пішла працювати.
Недалеко від їхнього будинку була невеличка нотаріальна контора. Ніяких оголошень на дверях не було. Оксана зайшла просто так, поцікавитися, чи немає в них роботи. Виявилося, вона з’явилася якнайдоречніше.
У конторі працювало кілька співробітників. При вході сиділа вагітна дівчина. Вона записувала відвідувачів, відповідала на дзвінки, виконувала дрібні доручення. А в кінці дня мала ще й прибирати офіс — отже, по сумісництву була прибиральницею.
Вона давно казала начальниці, що не може більше мити підлоги та носити відра з водою — треба найняти когось. Але начальниця не поспішала. Ось піде у декрет — тоді й знайдуть заміну. Навіщо брати ще одну людину? Оксана з’явилася якнайкраще. Скромна й вихована дівчина викликала довіру, і її взяли.
Мити підлогу доводилося не лише в кінці дня, а й під час роботи, якщо на вулиці було брудно. В інший час Оксані робити було нічого, і вона з радістю виконувала дрібні доручення: розкладала папери по папках, запрошувала клієнтів до кабінетів, робила ксерокопії. Дівчина-секретар навчила її працювати на комп’ютері.
Коли та пішла у декрет, шукати заміну не стали. Прудка Оксана вже втягнулася у справу й чудово справлялася з обов’язками. Тепер вона отримувала подвійну зарплату, чому була шалено рада.
Ще в школі Оксані подобався хлопець із сусіднього будинку. Вони разом поверталися додому, він пару разів запрошував її в кіно. Тоді мама й попередила доньку, що з хлопцями треба тримати вуха гостро. Всім їм від дівчини одне й те ж. Скористається її довірливістю, отримає своє — і бувай здоров. А вона залишиться сама з дитиною, як і її мама.
— Тато тебе теж обдурив? Тому й спалила всі його фото? — здогадалася Оксана.
Мама збентежилася, але швидко взяла себе в руки.
— Ні, у нас із твоїм батьком усе було інакше. У нас було кохання, ми одружилися, потім народилася ти. Але він усе одно покинув мене — знайшов молодшу й кращу. Усі чоловіки зрадники й оглядаються по сторонах. Не довіряй нікому, — повторила мама.
Про те, що народила доньку без чоловіка й «для себе», мама, звісно, промовчала.
Після школи той хлопець вступив до інституту. Тепер вони бачилися рідко й випадково. А незабаром Оксана побачила його з дівчиною. Він відвів погляд і зробив вигляд, ніби не знає її. «Усі вони зрадники», — згадала Оксана мамині слова.
Молоді клієнти контори намагалися залицятися до симпатичної дівчини. Але вона всім відмовляла. Та й мама постійно хворіла, вимагала уваги. То у неї тиск підніметься, то поперек заболить, то суглоби заноють. Після роботи Оксана поспА коли Оксана з Майклом виходили з аеропорту в Тель-Авіві, вона вперше за багато років відчула, як легке тепле повітря обіймає її, ніби кажучи: “Тепер ти вільна”.
