В давні часи, колись, у мальовничому місті Львові, двоє молодих людей щоразу проходили повз один одного, немов тіні, не обмінюючись ні поглядом, ні словом. Аж поки одного разу їхні долі переплелися назавжди.
Так Соломія закохалася в Ярослава. Однієї зимової неділі вона вирушила з подругами на ковзанку. На льоду Соломія почувала себе невпевнено — ковзала повільно, боязко, часто зупиняючись. Подруги, не витримавши такого темпу, полишили її саму серед розкутих ковзанярів.
Втомлена, вона вирішила дістатися до огорожі. Та раптом хтось врізався в неї. Від удару вона впала, відчувши різкий біль у стегні.
— Пробачте… Вам боляче? Давайте підведу, — почула вона теплий голос.
Його руки підняли її так легко, наче вона була пір’їною. А коли їхні очі зустрілися, наче весь світ зник.
— Все гаразд? — запитав він.
— Не знаю, — прошепотіла Соломія, не відриваючи від нього погляду.
Він допоміг їй дістатися до лавки. Познайомилися. Його звали Ярослав. Він уже працював і був старший на чотири роки. Коли вони прощалися, він запросив її до кіно.
Вони не розлучалися. Соломія не уявляла життя без нього. Якось її мати прямо запитала Ярослава, чи довго він збирається «водити її доньку за ніс».
— Хотів на Новий рік зробити пропозицію, але якщо треба зараз — прошу руки вашої доньки, — відповів він.
Весну вони зустріли вже подружжям. Купили квартиру в іпотеку, відкладаючи дітей на потім. Але Соломія мріяла про дитину.
— Народиш, якщо хочеш, — згодом здавився Ярослав. — Але попереджаю — я не буду няньчитися.
Так народилася Марічка. Але батько залишався байдужим. Не брав донечку на руки, нервував, коли вона плакала. Одного разу він з упевненістю заявив:
— Я не просив її народжувати. Не вимагай від мене любові до неї.
Коли Марічка пішла до садка, Соломія хотіла вийти на роботу, але Ярослав наполіг:
— Сиди вдома. Я заробляю достатньо.
Одного разу Соломія побачила чоловіка з іншою жінкою. Він навіть не заперечував, мовляв, має право на «невинні жарти».
— Я піду до матері, — сказала вона.
— На що житимеш? — лише пожував плечима Ярослав.
Вона пішла. Марічка плакала:
— Хочу до тата!
Та невдовзі донечка сама повернулася.
— Яна (так звали ту жінку) сказала, що вони їдуть до Іспанії… Що у них буде своя дитина…
Соломія пригорнула дочку.
— Ти мені потрібна.
Ярослав зник з їхнього життя. А через два роки Соломія зустріла Андрія. Коли він зробив їй пропозицію, Марічка погрожувала втекти до батька.
— Іди, — спокійно відповіла мати.
Але донька залишилася. Хоч і демонструвала свій характер. А коли дізналася, що Соломія чекає другу дитину, пішла жити до бабусі.
Соломія не розуміла: чому донька любить батька, який ніколи не був поряд? Може, вона надто опікувала її? Тепер у неї буде шанс все виправити з другою дитиною…
