Ще одна проблема…
— Олю, ну ходімо, будь ласка, — благала Марта.
— Не хочу. Я там нікого не знаю. Іди сама або запроси Галю, Зіну, — відповіла Оля. — Скоро сесія, треба вчитися.
— Галя зубрить, Зіна без свого Віталія не піде, а самій незручно, ніби я за Миколою бігаю.
— А хіба ні? — підняла брови Оля.
— Олю, ну будь ласка… — склала руки, наче в молитві, Марта.
— Гаразд. Тільки спробуй кинути мене там самотню, — попередила Оля, підводячись з дивану.
У одного із студентів старших курсів батьки поїхали працювати у Польщу на рік, квартира пустувала. По суботах там влаштовували вечірки. Збиралися старшокурсники, приходили й молодші, навіть ті, хто нещодавно закінчив університет — ділилися «досвідом», з височені свого незначного життєвого стажу звинувато дивилися на молодших.
Марта потрапила туди випадково. Зустрічалася зі старшокурсником, той і привів її в компанію. Незабаром вони розійшлися, а Марта залишила око на Миколі. От і просила Олю піти разом, сподіваючись побачити його знову. Сесія — у інституті стрітися неможливо.
Оля вдягла джинси та білу широку сорочку. З одного боку заправила її. На її худенькій та високій фігурі це виглядало стильно. Підвела очі, розпустила косицю й повернулася від дзеркала до Марти, яка нетерпляче чекала.
— Чого сидимо? Кого чекаємо? — спитала Оля.
— Слухай, тобі дуже йде так підводжМарта хотіла щось відповісти, але передумала — й так було ясно, що вечір знову не про них.
