— Солоденька, привіт. Що робиш? — пролунав у трубці голос подруги.
— Щойно прийшла з роботи. У тебе щось термінове? Вибач, дуже втомилася, день божевільний був, — відповіла Оксана.
— Дзвоню нагадати, що завтра в мене день народження. Чекаю на тебе о сьомій у ресторані «Чорноморка». Відмови не приймаю. До зустрічі. — Світлана, як завжди, відключилася раніше, ніж Оксана встигла вимовити слово.
— Хто дзвонив? — Мати вже давно стояла у дверях кімнати і слухала.
— Ти ж усе чула, — сказала Оксана. Мама образилася і стиснула губи. — Світка на день народження запросила, — пом’якшилася донька.
— Даремно ти тоді не купила те рожеве плаття, зараз би знадобилося. — У голосі матері почувався докір.
— Мам, у мене зовсім із голови вилетіло, я навіть подарунок не придбала. Та й взагалі не хочу нікуди йти. Поздоровлю якось потім.
— Якось? Світлана — твоя єдина подруга, а ти хочеш її образити. Так взагалі сама залишишся. Я завтра куплю подарунок, не хвилюйся. Сходи, хоч розвеселишся, а то лише робота на думці. Тобі вже тридцять на носі, а ні родини, ні дітей. Та що там — серйозних стосунків ніколи й не було.
— До чого тут це? І не тридцять, а всього двадцять сім.
— Не всього, а вже. У Світки повно шанувальників. Може, і тебе з кимось познайомить, — буркнула мама.
— Таке відчуття, ніби ти хочеш швидше від мене позбутися, як бабуся казала, «з рук збути». — Оксана навіть не намагалася приховати роздратування.
— А що в цьому поганого? Діти твоїх колишніх однокласниць ось-ось закінчать школу…
— Світка, між іншим, попри купу шанувальників, теж не заміжня, — їдко зауважила Оксана.
— Вона-то вийде, не турбуйся. А ось ти…
— Почалося. — Оксана заплющила очі. Мати підняла стару, болючу й безвихідну тему.
— Скажи ще, що збираєшся вмирати, а я «не прилаштована», — вже відверто злилася донька.
— Я поки не збираюся вмирати, але час іде, хотілося б із онуками встигнути попнянчитися, — не вгавала мама.
— Господи, мамо, тобі всього п’ятдесят три!
— Ось саме тому. Скоро на пенсію, а онуків немає. Тож завтра йди на день народження. Ой, голубці підгоріли! — Мати кинулася на кухню.
Наступного дня Оксана з подарунковою торбою в руці увійшла до ресторану. На ній було рожеве плаття, наполегливо рекомендоване матір’ю. Волосся вона завила — теж за її порадою. ПочВони сиділи за столиком, коли раптом Оксана побачила, як за вікном пройшов знайомий силует — це був Ігор, який дивився прямо на неї з теплою посмішкою.
