Моя мама родом із Вінниччини, з села Білоуси точно кажучи. Я завжди був дуже близький із дідом, батьком моєї матері. З дитинства він брав мене скрізь із собою, навіть на роботу. Я обожнював слухати його оповідки — історії та пригоди, які він пережив за своє життя.
Одного разу я запитав, чи бачив він коли-небудь мавок. Він відповів, що ні, але йому траплялися відьми й навіть вовкулаки. Я не знав, хто такі вовкулаки, тож попросив розповісти. Дід пояснив, що це чаклуни, здатні перетворюватися на будь-яку тварину, а іноді й літати.
Він розповів, що після армії працював сторожем на кукурудзяних полях у Білоусах. Його обов’язком було пильнувати, щоб урожай не вкрали. Однієї ночі він вирушив на поле, як завжди, о дев’ятій. Відразу відчув — щось не так. Повітря було важким, морозним, а повний місяць освітлював усе дивним, нездоровим світлом.
Після обходу він сів на свій стілець біля межі поля, але втому вже не міг подолати. Його огортав нестримний сон, і в ту мить він усвідомив — щось погане має статися. По тілу пробіг мороз, ніби невідома лиха тінь підкрадалася ближче.
Раптом серед кукурудзи зашелестіло, немов хтось ходив поміж рядів. Дід схопив свій карабін — колишній вояк, він умів поводитися зі зброєю. Тоді жандармів мало, і кожен дбав про себе сам. Націливши ствол у темряву, він крикнув: «Хто тут?» У відповідь — тільки лементливий регіт, що лунав з усіх боків, все ближче.
Стиснувши зброю, він увійшов у лани, готовий до всього. Нараз із заростів вибіг кабан. Дід подумав — звичайна тварина, і кинувся за нею. Та коли він уже простягнув руку, щоб схопити її за хвіст, кабан піднявся на задні ноги й помчав далі. Дід застиг, не вірячи своїм очам.
Він прицілився, але перед пострілом у тварини з-під лоба виросли крила, і вона, регочучи, знялася в небо. Страх стиснув його горло. Карабін випав із рук, вдаривши по ногах. Больової поштовх вирвав його зі ступору. Він хрестився, підхопив зброю й кинувся додому, дрижачи від жаху.
Сказав, що до того лише чув про вовкулак, але нікНіколи більше він не повертався на ті поля вночі, а коли минав їх удень, завжди хрестився й пришвидшував крок.
